Про "Північний потік" чули усі, а ось OPAL не настільки відомий. Хоча без цього "молодшого брата" прокладений дном Балтійського моря знаменитий газогін був би як без рук. "Старший брат" може щороку доправляти на німецький берег 55 мільярдів кубометрів блакитного палива з Росії. Але звідти газ якимось чином ще треба доправити до споживачів. Це завдання виконують дві менші труби. Одну, NEL, провели від узбережжя у Західну Німеччину до великого газосховища, інша і значно важливіша, OPAL, прямує на південь через всю Східну Німеччину до Чехії. Її потужність - 36 мільярдів кубометрів.
Театр абсурду чи дотримання закону?
Проте досі її фактична пропускна спроможність становила лише 18 мільярдів. Російський державний концерн "Газпром" як основний власник усієї цієї газотранспортної системи мав право використовувати OPAL тільки на 50 відсотків. Другу половину він, згідно з антимонопольними вимогами Третього енергопакету ЄС, повинен був надати іншим постачальникам газу. Але жодних інших постачальників в цьому місці і з такими об'ємами не було і досі немає. Коротше кажучи, труба залишалася напівпустою.
З російської точки зору це був театр абсурду і "Газпром" вперто домагався від Євросоюзу дозволу повною мірою користуватися своєю (з партнерами) власністю, інвестиції в яку потекли ще до ухвалення Третього енергопакету. Брюссель, у свою чергу, наполягав на тому, що існує закон, він один для всіх, і ухвалювали його не для того, щоб робити винятки.
Можна довго сперечатися про те, хто у всій цій історії мав рацію. Зрозуміло, що через стару звичку Кремля використовувати поставки газу для політичного тиску на партнерів і нинішню агресивність Росії у зовнішній політиці, представники ЄС не мали особливого бажання швидше домовлятись. Проте здоровий глузд підказував, що як не тепер, то згодом з приводу напівпустої труби треба буде досягти компромісу.
Взаємовигідний компроміс в рамках пакетної угоди
І ось його досягли. Наприкінці минулого тижня з Брюсселя прийшло повідомлення, що "Газпром" отримує право використовувати OPAL не на 100, але все ж на 80-90 відсотків. Щоправда, ці додаткові 30-40 відсотків потужності він отримає не автоматично, напряму, а через тендери, але в них, ймовірно, тільки він і братиме участь. Ця процедура дасть змогу ЄС формально дотриматись букви Третього енергопакету й убезпечити своє рішення від можливих позовів, як-от, наприклад, з Польщі.
Такий результат тривалої тяганини став, безперечно, перемогою "Газпрому". Але вона аж ніяк не означає, що ЄС зазнав поразки. Можна зробити припущення, що домовленість щодо OPAL стала частиною більшої (ще не оприлюдненої) пакетної угоди за підсумками антимонопольного розслідування, розпочатого ще 2011 року, коли Брюссель запідозрив російський держконцерн у зловживанні своєю домінуючою роллю на ринках 8 країн Східної і Південно-Східної Європи. Тобто ми, швидше за все, маємо справу з взаємовигідним компромісом, у якому кожна зі сторін щось отримала та в чомусь поступилася.
Фінансова і політична поразка України
До того ж розширення доступу "Газпрому" до напівпустої труби відповідає енергетичним інтересам ЄС. Газ зараз дешевий, особливо російський, ціна якого прив'язана до нафти, і європейцям вигідно збільшити закупівлю цього найбільш екологічного з викопних енергоносіїв. Адже за допомогою природного газу можна потіснити вугілля, широкомасштабне спалювання якого серйозно забруднює довкілля і підриває амбітні плани Євросоюзу із захисту глобального клімату.
А ось для України компроміс щодо газопроводу OPAL – погана новина. З одного боку, через його практичні, фінансові наслідки. "Газпром" тепер зможе пускати через "Північний потік" і OPAL частину тих об'ємів, які поки що йдуть через українську територію, і Київ недоотримає десятки або навіть сотні мільйонів доларів транзитної виручки за рік. Хоча цілком ймовірно, що в разі зростання попиту з боку європейців у напівпустий досі газогін пустять додаткові кубометри з Сибіру.
З іншого боку, досягнутий компроміс є ще й політичною поразкою Києва. Там були змушені взяти до відома, що в цьому випадку ЄС поставив домовленості з "Газпромом" вище солідарності з Україною, що прагне в Європу. Більше того, ця поступка "Північному потоку" напевно надихне Москву далі форсувати проект "Північний потік-2", що 2019 року повинен повністю замінити український транзит.
З усього цього не варто робити далекосяжних висновків про принципове похолодання у відносинах між Євросоюзом і Україною, хоча в Брюсселі та інших європейських столицях вочевидь розчаровані тим, що українські демократичні й економічні реформи йдуть зовсім не так швидко і не так успішно, як очікувалося. Водночас поступка "Газпрому" щодо OPAL показує, що в енергетичних питаннях ЄС і Німеччина не ставлять інтереси України вище за свої власні.