Коментар: Жертви не повинні бути марними

Через президентські вибори, які не склались у Греції, Алексис Ципрас може досягти того, чого йому не вдавалось реалізувати кілька років тому, а саме - стати наступним прем'єр-міністром Греції. Так, його коаліція радикальних лівих "СИРІЗА" є лідером соціологічних опитувань. Якщо Ципрас насправді очолить наступний грецький уряд та виконає свою обіцянку відмовитися від консолідованого курсу, для Греції та у цілому для Єврозони це матиме погані наслідки.

Важка робота на переконання

Короткий погляд у минуле: два грецькі прем'єри - соціаліст Георгіос Папандреу та нинішній консерватор Антоніс Самарас - доклали чимало зусиль, щоб переконати греків у необхідності курсу економії та реформ, яких від Греції вимагали міжнародні кредитори. Алексис Ципрас уже тоді здійснював політичний спротив цим діям. Однак без виконання таких умов ЄС та МВФ не надали б країні неймовірних 240 мільярдів євро для уникнення фінансового колапсу.

Греція як доказ витримки

Знаково, що у передвиборній кампанії 2012 року Самарас отримав підтримку не тільки від німецької канцлерки Анґели Меркель, яка належить до тієї ж політичної родини, що і він, а й від французького президента-соціаліста Франсуа Олланда та тодішнього безпартійного італійського прем'єра Маріо Монті. Як Олланд, так і Монті у іншому разі виступили би проти німецького диктату економії. Однак у випадку надання кредиту Афінам їм обом було більш ніж зрозуміло, що подальше перебування Греції у валютному союзі - власне, як і вся спільна європейська рятівна політика - залежить від прийняття певних умов.

Перші результати

Економічне майбутнє Греції знову може опинитись під питанням. Міністр фінансів Німеччини Вольфґанґ Шойбле уже застеріг, що новий грецький уряд повинен "дотримуватись договірних зобов'язань своїх попередників". "Якщо Греція піде іншим шляхом, - заявив німецький міністр газеті Bild, - буде складно". Іронія можливої перемоги "СИРІЗА" на позачергових виборах полягає, перш за все, у часі їх нього проведення: після багаторічної рецесії грецька економіка повільно стає на ноги, країна може отримати перші плоди безсумнівно великої жертви її громадян. І тепер все може зійти нанівець, якщо уряд Ципраса відмовиться від курсу економії та реформ.

Ірландія як взірець

Кредиторам у політичному сенсі не залишиться нічого іншого, як, зі свого боку, припинити надання допомоги Греції. Якому платникові податків у Німеччині, Нідерландах чи Франції можна буде пояснити, що відтепер допомога країні надаватиметься практично безумовно, тобто без наполягання на усуненні причин її заборгованості. І, звичайно, виникне необхідність надати пояснення іншим отримувачам допомоги - Ірландії та Португалії. Адже вони також дуже болісно урізали свої бюджети.

Ірландія, до речі, є найкращим прикладом того, як упевнено після успішної консолідації можна знову підніматись вгору. Країна, яка колись опинилася на межі оголошення банкрутства, уже рік тому відмовилася від європейської "рятівної парасольки", а сьогодні засвідчує високі показники економічного зростання. Чому, певно запитуватимуть себе ірландці, вони були вимушені терпіти утискання, якщо греки можуть обійтись і без цього?

Несумісні цілі

Ципрас хоче сісти на два стільці - утримати Грецію в Єврозоні, але без дотримання режиму економії. Проте одне з іншим не поєднується. Звичайно, це тільки соціологічні опитування ладять партії Ципраса перемогу, та до 25 січня настрої виборців можуть змінитись. Та й сам Ципрас останнім часом висловлювався не настільки радикально, як раніше, коли він просто пропонував відмовитись від непопулярних рішень уряду. Зараз він уже говорить про переговори з міжнародними кредиторами.

Однак його офіційні цілі - підвищення пенсій та зарплат, припинення звільнень та зупинка приватизації - якраз і суперечать основним вимогам кредиторів. При цьому варто врахувати, що саме в час урядування Самараса умови повернення коштів були суттєво покращені, тобто іще один крок назустріч прем'єру Ципрасу кредитори навряд чи зроблять.

Корисні реформи

Можливо, багато греків дійшли висновку, що деякі з реформ, "нав'язаних" ззовні, хоч і є добрими для країни, але грецькі політики ніколи не мали мужності за них взятися. Наприклад, скоротити роздутий і неефективний державний апарат або покращити цілковито незадовільну систему оподаткування. Саме тема податків свідчить про те, що далеко не кожна зміна має бути пов'язана із соціальною жорсткістю, що реформи, навпаки, повинні додавати соціальної справедливості. Так, як було перед кризою, у Греції все одно вже не буде. Залишається сподіватися, що через політичні мрії греки не поставлять на кін те, чого вони з такими зусиллями досягали.