Коментар: Від "Новоросії" до нового Придністров'я

У 1992 році після короткої, але кровопролитної війни від Молдови (де факто - Ред.) відокремився російськомовний анклав на лівому березі Дністра. Самопроголошена Придністровська Молдавська Республіка (ПМР) існує вже три десятиріччя, а новини з цього регіону давно не з'являлись на перших шпальтах російських газет.

Незважаючи на це, за останні кілька місяців слово "Придністров'я" звучить в російських ЗМІ дуже часто. Щоправда, власне до Придністров'я ці згадки не мають жодного стосунку. Про Придністров'я тепер в Росії кажуть як про найбільш ймовірну модель майбутнього для двох самопроголошених "республік" на Сході України. Слово "Новоросія" вже не в моді. Олександр Бородай, один з московських організаторів "народних республік", який вчасно залишив регіон (минулого року він кілька місяців очолював сепаратистський уряд у Донецьку), відверто заявив напередодні Нового року, що Новоросія як проект не відбулася.

Про приєднання регіону до Росії за кримським сценарієм вже давно ніхто не каже. Дійсно, максимум, на який можуть розраховувати сепаратисти Донецька та Луганська, - це доля Придністров'я. І схоже, що лише зараз, кілька років потому після перемоги російських сепаратистів в Молдові, стало доречним серйозно придивитись до цієї моделі суперечливої, але об'єктивно існуючої державності. Зовнішня ізоляція, яка, втім, створює певні можливості в економіці - переважно для кримінального бізнесу. Жорсткий та в будь-якому випадку недемократичний режим всередині регіону. Лояльність до Москви як єдина гарантія фактичної незалежності та безпеки. На побутовому рівні – законсервовані радянські порядки та звичаї, а також повна відсутність уявлення про майбутнє - можливо, жодного майбутнього просто немає.

"Якщо Новоросія досі існує, то тільки завдяки Кремлю"

Під такий опис вже беззаперечно потрапляють сепаратистські "республіки" в Донецьку та Луганську. Минулої весни (в Росії тоді її ще прийнято було називати "російською") можна було теоретично розмірковувати про те, що зміна влади в Києві спричинила внутрішньоукраїнські протиріччя в східних регіонах країни - як на рівні місцевих еліт, які хотіли поторгуватись з новою владою, так і на рівні звичайних мешканців, багато з яких дійсно сприймали всерйоз аргументи російської пропаганди про "бандерівців", які прийшли до влади, "Правий сектор" та тотальну українізацію, яка загрожує російськомовному сходу країни.

Та чим далі "Новоросії" перетворювалася на "Придністров'я", тим важче було говорити про цінності та ідеали, за які воюють та гинуть "донбаські ополченці". Так само важко говорити всерйоз і про так званих "ополченців" як про повноцінних учасників війни після того, як у серпні та вересні в російських регіонах пройшли похорони кадрових російських військових, які ймовірно загинули на Сході України.

"Російська весна" обернулася двома підконтрольними Росії анклавами. Один з ідеологів "Новоросії" Олександр Чаленко тепер формулює це так: "Мою батьківщину звільняв і звільняє Кремль, воює та воював за неї Кремль. Якщо Новоросія ще існує, то тільки завдяки Кремлю". Тобто посилань на волю місцевих мешканців вже просто немає.

Як будуть виглядати Луганськ та Донецьк через двадцять років, якщо сепаратисти там протримаються? Завітайте до Тирасполя. Між іншим, один із ключових діячів самопроголошеного Придністров'я Володимир Антюфеєв також встиг попрацювати в сепаратистському уряді Донецька. Обіймаючи посаду "віце-прем'єра", він, як вважається, виконував функцію емісара з Москви та відповідав за вилучення із структур "народної республіки" непідконтрольних Москві лідерів та польових командирів.

Від логіки війни до логіки репресій

Зняти з посади та відправити до Росії - так виглядала півроку тому "зачистка" сепаратистських урядів, і тепер це сприймається як виключний гуманізм. Одразу ж після нового року луганська сепаратистська влада повідомила про знищення одного з ключових польових командирів - відставного міліціонера Олександра Бєднова за прізвиськом "Бетмен".

Недалеко від селища Лутугіно в новорічну ніч його автомобіль розстріляли з автоматів, гранатометів і навіть з вогнемета. Спочатку повідомлялось, що на Бєднова напали українські сили, але згодом вийшов прес-реліз луганської сепаратистської "прокуратури" - виявляється, Бєднов встиг стати "ворогом республіки", був звинувачений у катуваннях та знищений під час опору силовикам.

При цьому прихильники Бєднова наполягають на тому, що йдеться саме про політичне вбивство, ініційоване "главою" луганського "уряду" Ігорем Плотницьким, який позбавляється від нелояльних до нього польових командирів. Ця версія виглядає більш достовірною - зараз, коли активних бойових дій у регіоні вже немає, сепаратистські лідери можуть собі дозволити опікуватися наведенням ладу у власних лавах за власним смаком.

Політична культура нинішніх Донецька та Луганська сформована війною, війна завжди знецінює людські життя, та логіка війни в таких ситуаціях неминуче перетворюється на логіку репресій. Термін "Новоросія" відсилав до романтичних часів Російської імперії 18-19 століть, але на практиці виявилося, що на Сході України реконструйована радянська історія тридцятих років 20 століття, коли вчорашні герої за лічені години могли перетворитися на ворогів народу, а разом з тим і на небіжчиків. Замість "російської весни" ми бачимо наочний посібник із більшовицького терору.

Олег Кашин - незалежний журналіст, працював в журналах "Русская жизнь", "Эксперт", газетах "Коммерсант", "Известия", був членом координаційної ради російської опозиції.