Цього понеділка, 26 березня, президент США Дональд Трамп ухвалив незвичне рішення - незвичне відразу з кількох причин. Трамп наказав вислати десятки російських дипломатів і таким чином примусив Москву закрити російське дипломатичне представництво в Сієтлі. Це було відповіддю на повідомлення про те, що до отруєння у Великобританії колишнього російського шпигуна і його доньки, ймовірно, причетний Кремль.
Чому така його реакція є незвичною? По-перше, ухвалюючи своє рішення, він цього разу діяв в унісон з традиційними європейськими партнерами США. Адже Німеччина, Франція, Польща та багато інших країн теж вислали російських дипломатів, аби продемонструвати свою солідарність з Великобританією. По-друге, ухвалюючи це рішення, Трамп став на позицію, яка є критичною відносно Кремля та російського президента.
Це є дуже нетиповим рішенням для політика, який досі демонстрував лише обмежений інтерес до трансатлантичних відносин, а нещодавно навіть пригрозив традиційним партнерам Вашингтона запровадженням спеціального мита на імпорт низки товарів з ЄС.
Рішення покарати Росію є несподіваним і з огляду на те, що це президент, до якого прикута увага спеціальних слідчих, котрі намагаються з'ясувати обставини втручання тієї самої Росії під час передвиборної кампанії в США - на користь Трампа.
І, зрештою, варто згадати й про той факт, що Трамп - всупереч однозначній пораді свого тепер вже колишнього радника з питань національної безпеки не робити цього - привітав Путіна з перемогою на президентських виборах.
Якось нетипово
Особливо понеділкове рішення цікаве тим, що воно повністю суперечить інстинктивним рефлексам та відомим громадськості поглядам Трампа. Його передвиборча кампанія та дії на посаді президента у цілому вирізнялися приязним ставленням до Кремля та особисто до Путіна. Трамп вже неодноразово нахвалював лідерські якості російського президента.
Ще як кандидат на посаду президента Трамп повторював, що прагне поліпшити відносини з Росією, а вже як президент уникав запровадження болючих санкцій проти Кремля, які хотів проштовхнути Конгрес США. Навіть коли американські спецслужби вказували на втручання Росії у вибори, Трамп називав це "fake news" - простіше кажучи, "фальшивкою". Він звільнив з посади колишнього шефа ФБР Джеймса Комі, я чиєї ініціативи було розпочато розслідування можливого втручання Москви у американські вибори. Сьогодні Трамп регулярно ставить "палиці в колеса" розслідуванню спецпрокурора Роберта Мюллера.
Що ж змусило Трампа вислати дипломатів?
Дехто, мабуть, подумає, що безсоромне отруєння в Англії змусило Трампа переглянути свою позицію щодо Росії. Та доказів на користь такої версії небагато. Тим більше, що не далі як минулого тижня Трамп ослухався своїх радників і привітав Путіна із перемогою на виборах, які на Заході не вважають ані чесними, ані вільними.
До того ж, формулювання офіційної заяви для преси з приводу видворення російських дипломатів конче обережні, а наприкінці ще й міститься чергове запевняння у бажанні Трампа покращити відносини з Росією. І це взагалі єдина поіменна згадка американського президента у цьому документі. Крім цього, текст заяви не містить жодної цитати глави Білого дому. Ім'я Путіна теж ніде не фігурує. Якось нетипово для президента, який зазвичай не проґавить жодної оказії, щоби від першої особи повідати світові про власні успіхи. Тож дуже малоймовірно, щоби Трамп почав дивитися на Росії в іншому світлі. Набагато ймовірнішим є те, що він піддався внутрішньому та міжнародному тискові.
Американські конгресмени, урядовці, НАТО та європейські партнери Вашингтона - усі були єдині в оцінці, що США не можуть безпорадно лишатися осторонь. Ситуація, натомість, вимагала солідарних дій із Великобританією та європейськими партнерами. І вони мали рацію. Було б немислимим, якби США не встали на бік Європи і у такий спосіб не покарали б Росію за її агресивні дії на британській землі.
Та якщо ми щось і почерпнули із президентства Трампа, то лише те, що цей президент раз по раз демонструє, що готовий до дій, які досі вважали немислимими. Тим більшою є втіха від того, що зараз він цього не зробив.
Цей коментар є висловленням особистої думки автора, яка може не збігатися з позицією української редакції і Deutsche Welle загалом.