Як каже давня приказка, надія вмирає останньою. Це стосується й німецько-турецької суперечки навколо доступу німецьких депутатів до розміщених на турецькій авіабазі "Інджирлік" військових німецького Бундесверу. Та і хто взагалі всерйоз розраховував на те, що візит міністра закордонних справ Німеччини Зіґмара Ґабріеля до Анкари зробить диво та зрушить справу з мертвої точки? Адже президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган і не думає йти на поступки. Та й навіщо? Вже багато-багато років поспіль він просто не рахується з думкою Берліна, вилізши німецькому урядові на голову.
А тут ще й 260 військових Бундесверу, яких розмістили на турецькій авіабазі "Інджирлік", стали таким бажаним засобом тиску. Тож Ердогану можна робити, що заманеться, то дозволяючи німецьким депутатам відвідати військових, то - ні. У Туреччині він господар.
Коли Німеччина йде всупереч його волі, тоді - жодних відвідин. Надали притулок турецьким офіцерам, яких переслідують у Туреччині? Про це не може бути й мови. Так само, як і в питанні резолюції Бундестагу щодо геноциду вірмен та інших християнських народностей в Османській імперії під час Першої світової війни. Анкара, як відомо, вперто не визнає скоєні тоді масові вбивства вірмен та інших християн геноцидом. Як наслідок, доступ до "Інджирліку" перекрили. Лише після того, як німецький уряд дистанціювався від резолюції, депутати Бундестагу змогли знову відвідати турецький аеродром та розміщених там німецьких військовослужбовців.
Тепер цьому слід покласти край
Але такі дії - просто шантаж. Німецький уряд занадто довго заплющував на це очі. Звісно, треба визнати, що, з точки зору Берліна, це - непроста політична ситуація. Та й головним наріжним каменем німецької зовнішньої політики залишається принцип завжди підтримувати діалог. Як і тримати відкритими канали комунікації, вишукувати компроміси та намагатися з усього можливого досягти найкращого. У принципі, це - правильний підхід.
Та колись настає момент, коли цьому слід покласти край. Якщо хочеш завжди розраховувати на довіру до себе інших та мати добру репутацію, слід вміти часом казати "ні", а не лише постійно промовляти формули "ні, однак". А уряд ФРН - і передусім канцлерка Анґела Меркель - робили так занадто довго. Немає нічого поганого у ввічливості самій по собі, але ставати занадто люб'язним, коли не хочеш ніколи нікого образити й опускаєшся до ролі прохача - теж не вихід. І німецькі соціал-демократи це вже зрозуміли. А ось у партії Меркель, яка теж входить до правлячої коаліції, дехто ще не визначивсь. І це - помилка.
Безумовно, виведення німецьких військових з "Інджирліку" стане ще одним тягарем для й так не досить приязних німецько-турецьких відносин. Але тут варто поставити питання: а в якому, власне, плані вони можуть стати ще гіршими, ніж уже є. Дійсно, не виключено, що після виведення німецьких військових з авіабази "Інджирлік" Ердоган шукатиме собі інший важіль тиску на Берлін. Тим паче, що на розташованій у Анатолії військовій базі НАТО "Конья" теж є німецькі військові.
У диктаторів своя мова
А що буде з німецько-турецьким кореспондентом видання Die Welt, який від лютого цього року перебуває в ув'язненні за підозрою в тероризмі? Зрозуміло також, що Анкара вкотре погрожуватиме розірванням так званої угоди щодо біженців між ЄС та Туреччиною.
Німеччині доведеться змиритися з тим, що такі політики, як Ердоган, переслідують лише егоїстичні цілі. Вони радше можуть вдатися до нераціональних дій, замість того, щоб поступитися бодай на крок. Диктатори розмовляють іншою політичною мовою, ніж демократи. І це - груба мова, яка вимагає якщо не так само грубих, то принаймні послідовних відповідей.
У випадку з "Інджирліком" це означатиме, що Німеччині слід вивести військовослужбовців Бундесверу з цієї військової бази. Альтернативою в цьому плані може стати Йорданія. Тоді на що ще чекає німецький уряд?