Ми, українці, дивимось на Німеччину збоку, і, кажучи чесно, не завжди розуміємо те, що бачимо. Скажімо, незрозумілими є спроби деяких німецьких політиків грати за подвійними стандартами. Незрозумілою є позиція лідера німецьких лібералів Крістіна Лінднера (Christian Lindner), який фактично закликає заплющити очі на анексію Росією української території. Не зовсім зрозумілими є слова міністра закордонних справ Німеччини Зіґмара Ґабріеля (Sigmar Gabriel), який, перебуваючи на території Росії й говорячи про побудову нового газогону, стверджує, що політика не має втручатись в питання побудови цього газогону. Відповідно, малозрозумілою є й позиція колишнього німецького канцлера Ґергарда Шредера (Gerhard Schröder), який радо погоджується ввійти до ради директорів російської нафтової компанії. Чому нам подібні кроки та заяви видаються незрозумілими й неприйнятними?
Можливо тому, що там, де німецькі політики та бізнесмени бачать можливість заробити реальний чи політичний капітал за рахунок сумнівних із етичної точки зору контрактів та відверто популістських заяв, ми, українці, бачимо цинічну й неприховану підтримку агресора й окупанта, який щоденно вбиває наших співгромадян. Як нам далі вести розмову з європейськими колегами та партнерами, незалежно від того, чим закінчаться вересневі вибори до Бундестагу?
Україна платить дуже високу ціну
До чого я веду? Звісно, ми в своєму протистоянні агресору змушені покладатись на західних союзників, звісно, для нас важливою є підтримка ЄС, в якому, будьмо чесними, одним із найбільш вагомих є саме німецький голос. Проте, будьмо чесними й далі - Україна дуже дорого платить за свій європейський вибір. Вона платить життями своїх громадян, платить долями українців, для яких поняття свободи, демократії та європейських цінностей не є порожніми й наповнені реальною вагою. А ось чи вкладаються в поняття європейських цінностей спроби домовлятися з агресором, намагаючись лобіювати його інтереси - питання для українців зовсім не риторичне.
Нам, звісно ж, хочеться, аби німецька політика базувалась на принципах прозорості й відповідальності, а не на подвійних стандартах чи політичному популізмі. Нам далі хочеться бачити в Німеччині надійного й відповідального партнера, з яким можна будувати довготривалі взаємовигідні відносини. Хоча, гадаю, багато хто з самих українців розуміє, що наш власний політикум не завжди демонструє згадану вище прозорість та відповідальність. В цьому плані можна згадати й відсутність чітким та дієвих реформ, і загальну нездоланну корумпованість, що тягарем висить на країні, де даючи їй можливості рухатись уперед. Втім, ми й не закликаємо заплющувати очі на наші власні подвійні стандарти та популізм. Якраз навпаки - за сьогоднішніх реалій особливо важливою видається саме взаємна чесність та відвертість. Розумію, що звучить дещо утопічно, проте якщо цинізму та популізму сьогоднішнього політикуму можна протиставити лише утопічність - то чом би й ні?
Загроза популізму
Нам усім - і німцям, і українцям, - слід би пам'ятати, що кожен популізм має здатність переростати в катастрофу. Кожна спроба загравати з диктаторами та злочинцями завершується проблемами, що їх диктатори та злочинці створюють усім довкола, зокрема й тим, хто з ними загравав. Добре було б пам'ятати, що відповідальність - це не лише тягар, а й (можливо, передусім) велика розкіш. Її дотримання гарантує тобі в більшості випадків спокійний сон і чіткі надійні перспективи. Щось мені підказує, що німецьке суспільство чудово все це усвідомлює й навряд чи ризикне припуститись на цих виборах фатальних помилок. Тож хочеться лише підтримати гасло: "За Німеччину без популізму та подвійних стандартів!"
Сергій Жадан - український поет, письменник та музикант.
Цей коментар виражає особисту думку автора. Вона може не збігатися із думкою української редакції Deutsche Welle в цілому.