Коментар: Армія ЄС - реанімація політичного трупу

Чи справді Жан-Клод Юнкер не має жодної книги з європейської історії у своєму кабінеті? Якщо все ж має, то він би мав повчити главу про Європейську оборонну спільноту. Це історія трагічного провалу, якій уже понад 60 років.

План постав - цікава паралель на сьогодні - так само перед лицем кризи: влітку 1950 року Північна Корея за підтримки Китаю напала на Південну Корею, щоб об’єднати країну під комуністичними владою. В Європі боялися подібного розвитку подій, тому і народилася революційна концепція: забрати з національного підпорядкування збройні сили Франції, Італії, країн Бенілюксу, а також Бундесвер, який тільки розпочинали створювати, та поставити їх під спільне наднаціональне головнокомандування. Відповідно до гасла: Лише разом ми сильні, а кожен окремо не буде таким сильним - передусім Німеччина, якій ще серйозно не довіряли, коли пройшло менше десяти років після завершення гітлерівського панування.

Відмова від суверенітету важко дається сильним

Хоча план вже за чотири роки наближався до реалізації, він все ж зазнав краху. Причому, в парламенті наймогутнішої з держав-учасниць - у Національних зборах Франції. Чому? Париж не хотів відмовлятися від такої значної частки суверенітету. Крім того, гострий страх війни літа 1950 року вже дещо втамувався у серпні 1954 року.

Поставимо перед собою банальне питання: що в Парижі 2015 року є відмінним від Парижу 1954 року? Як, до прикладу, продовжуватиме Франція свою широку військову участь у врегулюванні конфліктів в Африці, якщо ЄС матиме повноваження приймати рішення з усіх питань? Ніяк! Чи дозволить це Париж? Ясна річ, ні! Ініціатива Юнкера зазнає краху ще на самому початку - там, де вона вже одного разу провалилася.

Хто прийматиме рішення щодо місій німецьких солдатів

Проте є не лише Франція. Німецький Бундестаг має найширші повноваження серед усіх парламентів ЄС, чи надавати згоду на застосування Бундесверу. Чи справді хтось цілком серйозно вірить, що німецькі депутати віддадуть це право якійсь інституції ЄС - неважливо, буде це Парламент чи Комісія?

Ні - ініціатива Юнкера не має жодного шансу також через те, що її обґрунтування є просто хибним. Європейська політика непереконлива, і, стверджує Юнкер, спільною армією Росії можна було би показати усю серйозність в справі захисту цінностей ЄС. Тут піднімемо ще одне питання: що змінить в цьому відношенні спільна армія? Загальна армія, використання якої на початку кризи цілковито виключено, слугує для залякування ніяк не краще, ніж 28 національних армій, які в рамках українського конфлікту від самого початку ніхто категорично не збирався застосовувати. Тому Європа і є непереконливою. А також через те, що європейські політики надто часто говорять різними голосами і діють не одностайно. Коли, наприклад, більшість воліє ізолювати Володимира Путіна, окремі з них приймають або відвідують його!

Проблема військової могутності Європи полягає не в національному підпорядкуванні армій. Коли держави-члени ЄС все ще не можуть себе захистити і сильніше, ніж у часи Холодної війни залежні від США, то це пояснюється усього лише тим, що ніхто не хоче витрачати належні гроші. Саме цього якраз і стосуються зрадницькі оплески, які Юнкер отримав від німецьких соціал-демократів: спільна армія створює синергію і може таким чином економити гроші, радіють вони. А насправді через те, що вони хочуть ще менше грошей вкладати в безпеку.

Малі держави пішли набагато далі

ЄС може навчитися багато чого у своїх малих держав-членів: деякі з них вже давно спеціалізували свої війська на окремих видах військ, які використовує НАТО. Лише великі держави, такі як Франція, Німеччина, Великобританія, Іспанія, Польща чи Італія утримують свої військові "універсальні крамниці", які можуть усього потрошку, але по-справжньому - нічого. Відповідні органи, які могли би провадити подальшу спеціалізацію військ та поділ праці на рівні ЄС та НАТО, існують давно. Але і їх результати є поки помірними. Амбіції ядерних держав та постійних членів Ради Безпеки ООН перешкоджають будь-якому прогресу.

Останній натяк Жан-Клоду Юнкеру: протягом десь так уже десяти років готовими є бойові з’єднання ЄС - як сили швидкого реагування у Європі, так і в кризових регіонах Близького Сходу та Африки. Відповідальність у них по черзі несуть окремі країни, окремі з’єднання уже організовані зразково мультинаціонально. Лише один момент: ці частини жодного разу за десять років не були застосовані - бо це все питання спільної політичної волі.