25 років незалежності України. Час для рестарту
25 років тому, коли Верховна Рада проголошувала незалежність української держави, навряд чи хтось міг собі навіть уявити, що своє право бути незалежними українцям доведеться відстоювати зі зброєю в руках. Тоді ми всі раділи, що змогли без крові реалізувати мрію багатьох поколінь - отримати власну державу. Втім, справжня боротьба за незалежність розпочалася два роки тому - після вторгнення Росії у Крим і Донбас.
Час романтиків
Я чітко пам'ятаю період боротьби за українську незалежність наприкінці 1980-тих років. Тоді у Києві, Львові і багатьох містах країни з'явилися перші демократичні сили. Багатотисячні мітинги прибічників незалежної України, повернення з тюрем дисидентів, студентська революція у середмісті Києва, розмови про те, яку державу ми хочемо побудувати - українці жили активним політичним життям, метою якого було здобуття незалежності.
У той час Україну дуже часто порівнювали із Францією - і за економічним потенціалом, і за територією, і за перспективами. Я пам'ятаю, як листівки із цим порівнянням роздавали у центрі столиці. Думаю, і більшість українців були впевнені, що з набуттям незалежності їхнє життя значно поліпшиться. Або принаймні не погіршиться. Тим більше, що після провалу путчу в Москві стало очевидно, що бути у складі СРСР не безпечно.
Словом, ті, хто наприкінці 1980-тих - початку 1990-тих боролися за незалежність України, багато в чому були романтиками, які навіть не уявляли собі, що прощання з "совком" буде таким довгим, кривавим і болісним. Адже після 24 серпня 1991 року СРСР в Україні не зник. Він просто трансформувався. Люстрація не відбулася, декомунізацію проведено не було, країною і далі керували ті самі люди. Колишні комуністи очолили нову державу, комсомольці почали створювати перші комерційні підприємства, а романтики-демократи так і залишилися романтиками або ж долучилися до нової правлячої еліти.
Епоха розвиненого олігархату
Творцем нинішньої моделі держави, за якої олігархи отримали контроль не лише над економікою, але і над політикою, став Леонід Кучма. Саме за часів його президентства відбувся великий перерозподіл державної власності. Саме за його правління з'явилося кілька фінансово-політичних груп, які й досі володіють Україною.
Президент Кучма намагався керувати країною, як заводом. Та чи міг він це робити інакше, якщо на момент обрання главою держави іншого досвіду не мав? Для нього олігархи були "начальниками цехів", які допомагали йому розвивати економіку. Поступово набираючи фінансову і політичну вагу, олігархат став каркасом для української держави. Спочатку вони контролювали економіку, потім - почали скуповувати ЗМІ, а згодом - партії й чиновників. Зрештою, одного з них - Петра Порошенка - обрали президентом.
Як результат ми отримали Україну олігархічну. Країну, в якій все скуповується і продається, країну, в якій не діють суди. Країну, в якій виросло вже ціле покоління клептократів. Країну, де права і свободи людини - це норми Конституції, а не норми життя. Країну, в якій частина державної верхівки працювала в інтересах чужої держави.
Тож побудувати свою Францію нам поки не вдалося. Проте нам вдалося не втратити впевненість у тому, що наша країна може бути іншою. І вона буде іншою. За це своє життя поклали тисячі українців на Сході України. Найкращим пам'ятником для них буде сильна, квітуча українська держава.
Україна майбутнього
Сьогодні в Україні усі чітко розуміють: жити так, як раніше, не можна. 25-річчя незалежності українці відзначають в очікуванні кардинальних реформ. За останні два роки було зроблено кілька спроб змінити країну. Однак очевидно, що і створення нової поліції, і організація Національного антикорупційного бюро - лише "вітрина" необхідних Україні реформ.
У 1994 році тодішній президент Леонід Кучма питав із трибуни Верховної Ради: "Скажіть, яку Україну треба побудувати, і я її побудую". Зараз таких питань немає. План нової України, яку нам іще належить побудувати, склав Євромайдан. Два роки тому українці дали чітко зрозуміти, яку державу вони хочуть: проєвропейську, без корупції та олігархів, зі справедливим судом і відповідальними чиновниками, з армією, здатною захистити територіальну цілісність країни від агресора.
Війна на Сході України та окупація Криму змінили ставлення українців і до Дня незалежності, і до свого життя. Більшість із них розуміють: їхнє майбутнє залежить виключно від них і від тієї держави, яку нам іще належить побудувати. А точніше - відбудувати. У день 25-річчя незалежності ми перебуваємо на початку нового етапу української держави - етапу перезапуску країни. Іншого шляху в нас немає.