Китай: бути чи не бути ринковій економіці
18 квітня 2016 р.
11 вересня 2001 року Китайська Народна Республіка (КНР) вступила до Світової організації торгівлі (СОТ). Сам факт, що така важлива економіка, як китайська, підкорятиметься правилам СОТ, означав для світової торгівлі велетенський успіх. Однак для самої Піднебесної та її партнерів від початку це мало двоякий ефект. Раптове зниження експортних мит несприятливо позначилося на китайських підприємствах; інші країни, своєю чергою, побоювалися, що їхній ринок вщерть заповнять товари з позначкою Made in China. З огляду на це, аби попередити можливі торговельні конфлікти, під час переговорів запровадили спеціальні правила та перехідні періоди.
Одне з таких спеціальних правил полягає у тому, що КНР упродовж 15 років не надаватиметься статус країни з ринковою економікою. Однією з переваг такого відтермінування було те, що воно дозволяло простіше розпочинати антидемпінгові розслідування проти китайських підприємств та встановлювати вищі штрафні ставки ввізного мита на китайські товари.
І от, 15 років вже минають. Чи отримає Китай автоматично статус країни з ринковою економікою? На цьому наполягають китайці. Проте - не все так просто й однозначно, адже подібного випадку досі ще не було. США не дозволять Китаю так просто домогтися свого. Тим часом в ЄС вже вирує дискусія щодо цього.
Автоматично чи об'єкт переговорів?
КНР з її п'ятирічками та численними держпідприємствами, певна річ, не чистої води ринкова економіка. Проте Рольф Ланґгаммер з Кільського Інституту світової економіки виступає за те, щоб китайцям нарешті надали цей статус. Адже, за його словами, якщо вже дивитися ретельно, то й чимало інших країн-членів СОТ не зможуть відповідати необхідним критеріям. Так, Саудівська Аравія та Росія, що вступили до СОТ після КНР, одразу отримали статус країн з ринковою економікою. Різниця з Китаєм полягає лише у тому, що обидві вони нічого більше, крім ресурсів, на світовому ринку запропонувати не можуть, вважає Ланґгаммер. Іншими словами: провідним розвинутим країнам вони не складують особливої конкуренції, тож боятися їх не варто.
Зовсім інша річ - Китай. Країна дедалі більше перетворюється на світову фабрику. Водночас зростає й кількість антидемпінгових розслідувань проти Китаю. Багато конкурентів вважають, що низькі ціни на вироблені в Піднебесній товари становлять загрозу їхньому існуванню.
Надлишкові потужності насамперед в чорній металургії
Особливо гучні нарікання чути з боку європейської металургії. Європейські концерни закидають КНР, що та заповнила своєю продукцією світовий ринок, адже в самій Піднебесній є значні надлишкові потужності галузі. Дійсно, упродовж останніх років чорна металургія вкрай інтенсивно розбудовувалась, що було наслідком пакетів стимулювання кон'юнктури та сприятливої кредитно-фінансової політики. Так, 2015 року Китай, де виплавили 800 мільйонів тонн сталі, з величезним відривом став беззаперечним лідером з виробництва сталі у світі. Японія, що того ж року опинилася на другому місці в рейтингу світових країн-лідерів у галузі чорної металургії, виробила майже одну восьму китайського обсягу виплавки сталі.
Через те, що попит на сталь у самому Китаї вже не такий високий, як це було раніше, китайці намагаються збути свої надлишки на інших ринках. Тож, як наслідок, європейські лобісти в один голос проти визнання КНР країною з ринковою економікою, бо у такому разі перепони для ініціювання антидемпінгових розслідувань стануть вищими, а ставки штрафних ввізних мит на китайську продукцію нижчими.
Рольф Ланґгаммер не воліє звалювати проблеми, які накопичилися в галузі чорної металургії, лише на китайський фактор: "Чорна металургія - це така галузь промисловості, де мають місце високі циклічні коливання. Упродовж сприятливого періоду - з 2000 по 2008 рік - скрізь, як гриби після дощу, виростали металургійні підприємства, згадайте хоча б такий завод компанії Thyssen-Krupp у Бразилії", - каже він. А зараз, за його словами, цей завод, через курс обміну місцевої валюти став неконкурентоспроможним.
Інструментів проти демпінгових цін достатньо
Якщо китайські металургійні підприємства за допомогою демпінгових цін дійсно спробують витіснити інших виробників зі світового ринку, "тоді проти цього було б достатньо інструментів, навіть у разі, якщо Китай отримає статус країни з ринковою економікою", запевняє Ланґгаммер у розмові з DW. Альтернативою цьому він вважає механізм під назвою price undertaking. Це означає, що підприємства, яким закидають демпінг, можуть просто добровільно підняти ціну й цим уникнути позову в антидемпінговому розслідуванні. Цим інструментом вже користувалися, насамперед, у галузі виробництва елементів фотовольтаїки. Тоді китайські підприємства показали себе напрочуд готовими до співпраці.
Але якщо й це не зарадить, то антидемпінгові розслідування теж можна було б проводити, навіть якщо Китай отримає статус країни з ринковою економікою, додає експерт. Різниця полягає лише у тому, що проти країн, які не мають такого статусу, антидемпінгове розслідування розпочинається швидше - для цього потрібно мати лише країну-порівняння. У разі, коли маєш справу з країною зі статусом ринкової економіки, перш ніж розпочинати таке розслідування та подавати позов, треба спочатку комунікувати з самою країною.
Саме у цьому й полягає перевага, адже через це здобувається більше впливу на ціноутворення в самих китайських підприємствах, вважає економіст з Кіля. Ще однією різницею є можливість запроваджувати проти КНР вищі ставки ввізного мита, поки питання статусу остаточно не вирішене. Так, у США на імпортовану з Китаю сталь запровадили захисні ставки ввізного мита в понад 250 відсотків.
Кому лихо, а кому й радість
Водночас, на думку Ланґгаммера, низькі ціни на сталь породжують не лише тих, хто від цього у програші. Так, у виграші будуть підприємства, які виготовляють з цієї сировини готову продукцію, приміром, з автомобільної промисловості, а також безпосередні споживачі.
Ціновий конфлікт з китайськими підприємствами можна вирішити і шляхом підвищення в КНР зарплати сталеварам.
На думку економіста Рольфа Ланґгаммера, значно раціональніше заохочувати Китай до ринкових механізмів встановлення ціни та супроводжувати цю країну на шляху до цього, ніж відмовляти КНР в статусі країни з ринковою економікою та ізолювати її цим.