Чи допоможуть РФ і США вирішити Карабаський конфлікт?

"Ми ніколи не були такими далекими від мирної угоди, як сьогодні. Можливість нової війни я вважаю досі дуже високою", - таку думку через два роки після ескалації конфлікту в Нагірному Карабаху висловив аналітик Центру регіональних досліджень Давид Шахназарян, який у 1990-х роках входив до складу кабінету міністрів Вірменії, а у інший час був депутатом парламенту.

З тим, що такий ризик досі існує, були згодні й інші учасники круглого столу, присвяченого спалаху насильства у Карабаху в 2016 році, який називають "чотириденною війною". Захід провів у Брюсселі в середу, 4 квітня, європейський аналітичний центр EPC. Нагадаємо, бойові дії 1-5 квітня 2016 року між військами Азербайджану з одного боку та силами Нагірного Карабаху та Вірменії - з другого, вважаються наймасштабнішими після 1994 року.

Можливість для прогресу

Для побоювань можливої ескалації є немало підстав, адже сторони не лише посилили свою військову присутність на лінії зіткнення, але також зростають войовничі настрої у суспільствах і Азербайджану, і Вірменії, відзначили учасники круглого столу. Однак не всі були налаштовані песимістично.

Так, директор британського аналітичного центру LINKS Денніс Саммут бачить можливість прогресу в мирних переговорах. Для цього, за його словами, потрібні відповідні умови всередині Вірменії та Азербайджану, а також на міжнародному рівні. Для обох країн наступний тиждень буде наповнений важливими політичними подіями.

В Азербайджані 11 квітня пройдуть вибори президента. Вони мали відбутися восени цього року, але чинний глава держави Ільхам Алієв переніс дату їхнього проведення. Оглядачі очікують, що Алієв знову буде переобраний та піде на свій четвертий термін, тепер уже не п'ятирічний, а семирічний.

А у Вірменії 9 квітня завершиться друга, остання президентська каденція Сержа Саргсяна. Щоправда, і він, очікувано, залишиться при владі завдяки конституційному референдуму 2015 року. Зміни в основному закону перетворюють Вірменію у парламентську республіку, де влада буде зосереджена у руках прем'єра, яким, швидше за все, і стане Саргсян.

"У лідерів обох країн буде безпрецедентна політична влада та простір працювати над (карабаським. - Ред.) питанням, якщо вони захочуть", - вважає Саммут. Він визнає, що раніше, перед іншими виборами, вже звучали припущення про те, що після них все зміниться. Нинішню ситуацію експерт вважає дещо іншою і тому говорить: "Зараз той момент, коли щось може статися, щось позитивне... Наступні шість-вісім місяців будуть важливими, і ми можемо побачити рух, якого досі не було".

Менш оптимістично налаштований Заур Ширієв, член Crisis Group - організації, котра, як і LINKS, займається не лише аналітикою, але і сприяє урегулюванню конфліктів. Але й він не виключає можливого прогресу. При цьому експерт вказує як на те, що в азербайджанському суспільстві очікують від влади результатів у вирішенні карабаського питання, так і на те, що обидві країни будуть святкувати цього року 100-річчя з днів заснування перших республік на своїх територіях.

Співпраця між США та РФ

Хоча ситуація в цілому на міжнародному рівні не є сприятливою, з огляду на непрості відносини з низки інших питань між співголовами Мінської групи ОБСЄ з урегулювання Карабаського конфлікту - РФ, США та Францією, все ж у рамках співпраці щодо Нагірного Карабаху у них є взаєморозуміння, стверджують експерти.

Так, Давид Шахназарян вказує на зміну позиції Москви минулого літа. Якщо до цього Кремль був готовий вдаватися до кроків і без консультацій з іншими співголовами, то протягом останніх приблизно восьми місяців існує "дуже тісна співпраця". "У нинішній геополітичній ситуації не так багато форматів, де США та Росія можуть працювати один з одним, а це один з таких майданчиків", - наголошує експерт і називає це однією з причин стабільності на лінії розмежування.

Можливість такої співпраці визнає і Саммут, додаючи при цьому: представники США і раніше казали, що відносини з РФ у Мінській групі відрізняються від інших сфер. Крім того, зараз позитивними є і відносини Росії з іншим гравцем у регіоні - Туреччиною.

За словами політолога Андрія Макаричева, який викладає у Тартуському університеті, головний інтерес Москви полягає у збереженні статус-кво. Тому вона намагається утримати Баку від спроб воєнного рішення. А Єревану влада РФ намагається донести, що російські війська у цій країні будуть діяти лише у разі загрози міжнародно визнаній території Вірменії, пояснив Макаричев DW. А також Москва намагається утримати Єреван від занадто сильної прозахідної орієнтації.

Роль ЄС у врегулюванні Карабаського конфлікту

І все ж Євросоюз набуває все більшого значення на Південному Кавказі. Якщо раніше набула чинності угода про асоціацію з Грузією, то у листопаді 2017 року на саміті "Східного партнерства" Брюссель підписав з Вірменією угоду про всеохопне та розширене партнерство. Зараз готують подібний рамковий документ з Азербайджаном.

Утім, каже Саммут, ні Баку, ні Єреван не хочуть безпосередньої участі ЄС у врегулюванні конфлікту та не відводять Брюсселю значної ролі у цьому питанні. Та і для самого ЄС, за словами експертки EPC Аманди Пол, Карабаський конфлікт так і не став "топ-пріоритетом".

Тому учасники заходу закликали Євросоюз чіткіше визначити свій підхід до регіону. І якщо не приєднатися до Мінської групи, то хоча би частіше проводити зустрічі з її співголовами та посилити мандат спецпредставника ЄС з Південного Кавказу, радять експерти.

Чи захочуть і чи зможуть сторони та міжнародні посередники використати цей шанс - покажуть найближчі місяці. Тим часом Ширієв попереджає, що якщо все ж буде наступна ескалація, то вона буде більш масштабною. За його словами, у 2016 році бої були обмеженими як територіально, так і у кількості задіяних військ і техніки. "Наступна ескалація, "квітень плюс", буде більш руйнівною, ніж те, що відбулося два роки тому", - застерігає експерт.