Канал "Дунай-Чорне море" - чорна пляма на репутації України

�сь світ.

Технічний прогрес наступив і на гирло Дунаю. Тут побудовано першу чергу каналу глибиною понад вісім метрів. Для того, щоб перевірити якість будівництва, з Чорного моря в канал до містечка Вилкове зайшов український пароплав "Ілля Сельвінський" з осадкою в 4 з половиною метри. Оскільки канал будує німецька фірма з Гамбурга "Мебіус Бау АГ", то було заведено на траверс міста Вилкова і німецьке судно фірми з осадкою в 7 метрів. Аби створити каналу привабливий спортивний імідж, у середині серпня, напередодні введення ділянки каналу в експлуатацію, тут було проведено міжнародну Чорноморську регату, в якій взяли участь 38 яхт з 12 країн світу. Українське міністерство транспорту підрахувало, що будівництво каналу в дельті Дунаю дасть змогу саме по ньому проводити до 60 відсотків всього дунайського вантажопотоку, в той час як нині через територію України йде лише від 1 до 2 відсотків. Чом бим не порадіти з економічних успіхів України?

Але вже кілька років дунайський канал - це не радість європейців, а їхній головний біль. Дельта Дунаю - друга за величиною річкова дельта в Європі. Найбільша її частина припадає на Румунію, решта поділена між Україною та Молдовою. Тут, на території більш як у 400 тисяч гектарів, тісно переплетені між собою різномантіні екологічні системи. Саме тут ростуть рідкісні рослини, яких немає більше ніде у світі. Саме сюди заходить на нерест рідкісна риба. Сюди прилітають птахи з Сибіру, Прибалтики та Скандинавії, бо саме тут перетинаються шість європейських та азіатських шляхів їхнього перельоту. Тут птахи сідають на відпочинок, тут знаходять собі їжу, тут виводять пташенят. До початку будівельних робіт дельта Дунаю, за даними міжнародної екологічної організації WWF , була домівкою для близько 300 видів птахів. Тут жили рожеві, а також 70 відсотків усіх білих пеліканів, половина карликових корморанів, які існують на планеті. Через свою винятковість на початку 90-х років дельта Дунаю була оголошена природною пам"яткою ЮНЕСКО. "Природним діамантом", "одним з найчудовіших куточків природи на Землі" називають дунайську дельту ті, хто хоч раз там побував. Канал, який будує Україна, розриває навпіл цей біосферний заповідник, руйнує життєве середовище птахів і риб. Будівельні роботи, які розпочалися в травні нинішнього року, ведуться по-стахановськи, без огляду на такі дрібниці як час нересту риби та виведення пташенят. Протести Дунайської комісії, румунів та американців, занепокоєння німецького уряду та Європейського союзу не вплинули на будівельний запал української сторони, яка бачить у спорудженні каналу, який скорочує шлях до Чорного моря, лише економічний бік, очікуючи від нього робочі місця і золотий дощ до державної калитки - за рахунок одного з найбільших і найдивовижніших природних ландшафтів Європи.

Виття сирени патрульного катера з Тульчі перекриває кілька разів на день щебетання птахів у Дунайській дельті. Знову й знову пливуть румунські природоохоронці якомога ближче до українського кордону - в надії хоча б краєм ока побачити, як ідуть будівельні роботи. Бо український уряд - а ні пари з вуст про обсяг і методи робіт. Бо канал, так, як його спроектовано, відбирває воду і тим самим "перекриває кисень" європейському заповіднику. Пояснює директор Інституту дельти Дунаю румун Ромулус Стюка:

"Вони хочуть побудувати судноплавний канал довжиною в 162 кілометра. Таким чином це означає, що вони мусять поглибити і Кілійський рукав".

Кілійський рукав - найпівнічніший у дельті Дунаю і найкрасивіша його частина. За сотню кілометрів від Чорного моря, поблизу румунського міста Тульча, розділяється Дунай на три рукава. Цей регіон у 6 тисяч квадратних кілометрів є найбільшим у Європі вологим регіоном і пам"яткою природи, яка охороняється ЮНЕСКО. В лабіринті порослих вербою каналів нерестяться осетри, над сотнями озер з екзотичними болотними рослинами кружляють ластівки, пелікани та коморани, бусли, дикі гуси, орли. Підлісками сновигають дикі кішки і дикі свині. Кілійський рукав, про який ідеться, є кордоном між Румунією та Україною. Через нього вже сьогодні тече більш як половина дунайської води.

5 червня 2000 року уряд України разом з урядами кількох інших придунайських країн взяв на себе зобов"язання сприяти захисту та ренатуралізації, тобто поверненню природного стану, вологим регіонам вздовж Дунаю. А крім того домовилися тоді про розширення біосферного заповідника "Дунайська дельта" аж до гирла річки Прут. "Цей "зелений коридор"стане найбільшим заповідником Європи", раділа чотири роки тому міжнародна екологічна організація Wild World Fund з цього приводу.

Нікому і на думку не могло спасти, що в цей заповідник увійдуть земснаряди, назавжди розженуть своїм дизельним гуркотом птахів, а ідилічні зелені береги по-сталінськи одягнуть у сталь і бетон.

"А ніхто нічого і не будує в заповіднику", - наївно стенають плечима українські посадовці.

"Як - не в заповіднику?" - не розуміють іноземці.

"А так!" - відповідають українці.

Будівництво каналу розпочалося в травні 2004 року. А майже за рік до цього, 10 червня 2003 року, президент Кучма видав декрет, де одним розчерком пера вилучив боковий рукав дельти Дунаю із заповідної території. Тобто, учора був заповідник, а сьогодні - будівельний майданчик. Члени української природозахисної організації "Екоправо" поки що безуспішно намагаються оскаржити цей президентський декрет у суді.

Україна підписала й інший документ: угоду про те, що всі проекти, які зачіпають екологію інших країн, мають бути ґрунтовно проаналізовані фахівцями. Ніякого міжнародного вивчення екологічних наслідків спорудження каналу Україна, звичайно, не хоче. Тому, говорить Андрій Андрусевич з львівського "Екоправа", "українське міністерство довкілля просто стверджує, що ніяких транскордонних впливів канал не має".

Все. Жирна українська крапка.

"Спорудження каналу має перш за все великий вплив на водний баланс у регіоні. Зокрема, на якість води регіоні. Відтак будівництво каналу матиме наслідки , які не можна буде виправити",-

впевнений бухарестський біолог Клаус Фабріціус. Ще гостріше змальовує ситуацію Ромулус Стюка з Інституту дельти Дунаю. Якщо канал справді буде 8 метрів завглибшки, говорить Стюка, то тоді туди тектиме вода з мілкіших каналів та озер. Таким чином Дунайська дельта практично висохне. І із зникненням найчудовішої частини дельти зникне і найбільша колонія водяних птахів. Біологи стверджують, що переселення пернатих з дельти вже почалося.

"Бо ці птахи будують свої гнізда на плавучих очеретяних островах, які за відтоку води сідатимуть на мілини в каналах та озерах. Таким чином птахи не зможуть більше захищатися від своїх природних ворогів".

Румунський уряд відправив до Києва вже десяток дипломатичних нот. Глибоке занепокоєння станом справ висловили Європейський сююз і Рада Європи, членом якої є і Україна. Засуджує будівництво каналу і німецький уряд. Берлін відчуває себе особливо відповідальним, бо землерийні роботи в дельті Дунаю виконує гамбургська фірма "Мебіус бау". Це підприємство досі відхиляло будь-які коментарі з приводу будівництва, очевидно тому, що виправдати варварство щодо природи особливо нічим. Справа в тому, що українці спочатку запропонували взяти участь у спорудженні каналу голландцям. Але ті таку пропозицію відхилили, певно, щоб не нівечити природу, а разом з нею і свою репутацію. І тоді на пропозицію українського уряду радо відгукнулася німецька фірма. Гроші, як відомо, не пахнуть.

Дмитро Скрильников, адвокат природозахисної організації "Екоправо-Львів" додає:

"Без допомоги німецької спеціалізованої фірми українські плани не вдалося б здійснити. Ми не розуміємо, чому Німеччина витрачає купу грошей на подолання колишніх екологічних злочинів у басейні Рейну, і одночасно німецька фірма заробляє на повторенні таких злочинів за кордоном".

Цю неприємну для Німеччини ситуацію державний секретар з німецького міністерства довкілля Маргарете Вольф пояснює так:

"Німецький уряд - перш за все міністерство довкілля та міністерство закордонних справ - уже висловлювали своє занепокоєння українському урядові. Зверталися ми і до німецького інвестора, який будує канал. Це ситуація, яка нас не може задовольнити. Але нині ми нічого більше зробити не можемо. З точки зору права, ми не можемо вплинути на німецьке підприємство".

У середині серпня, під час візиту до Румунії, німецький канцлер Ґергард Шредер також виступив з критикою спорудження каналу. Він повністю став на бік румунського уряду, який вважає, що канал шкодить екологічно цінному регіону. Канцлер заявив, що це безвідповідально, що канал будується без достатнього екологічного аналізу. Не обійшов увагою Шредер і тему німецької участі в будівництві. В уряду немає можливості вплинути на рішення німецької фірми, якщо вона не просить державних дотацій, пояснив канцлер і додав: а якби попросили, "то ніколи б їх не одержали".

Слова німецького канцлера не залишилися непочутими. Один з високопосадових чиновників у президентській адміністрації Василь Базів різко відкинув цю критику, заявивши, що Шредер "погано поінформований про цей проект, втіленням якого в життя займаються і його земляки".

Отож, правових важелів, щоб вплинути на Україну, на жаль, нема. Це знає і румунський біолог Клаус Фабріціус. Тому нині він разом із своїми колегами звернувся до громадськості з моральним закликом:

"Дельта належить не лише Румунії. Дельта належить Європі, усьому світу. Це місце в Європі, яке за будь-яку ціну має бути збережене. І збережене таким, яким воно було досі".

Нинішні повідомлення з українського боку радше нагадують зведення з поля бою - ширина, глибина, кубометри, відсотки. Те, що це відсотки не виконання виробничого плану, а відсотки таким чином знищеного заповідника, який визнаний і оберігається світовою спільнотою, нинішнє покоління українського керівництва всерйоз не цікавить. Остання надія - Міжнародний суд у Гаазі, звернутися до якого , зокрема в питанні каналу, вирішила в четвер Румунія.