Співучасник вбивства білоруського політика: його застрелили

"Ніколи не думала, що зустріну співучасника вбивства мого батька", - тихо каже Олена Захаренко. Цієї ночі перед польотом до Цюріха вона майже не спала. Аби заспокоїтися, їй довелося прийняти кілька таблеток валеріани й тепер, бліда, Олена стоїть перед дверима, за якими її чекає собрівець Юрій Гаравський.

Зізнання Гаравського в співучасті у вбивстві опозиціонерів

За кілька тижнів до цієї зустрічі Юрій Гаравський, колишній боєць спеціального загону швидкого реагування (СОБР) внутрішніх військ МВС Білорусі, зізнався DW, що брав участь у викраденні і вбивстві батька Олени, колишнього міністра внутрішніх справ Білорусі Юрія Захаренка, а також ексглави Центрвиборчкому Віктора Гончара й бізнесмена Анатолія Красовського. Наприкінці 1990-х ці люди виступали проти президента Олександра Лукашенка. У 1999 році спершу Захаренко, а потім і Гончар із Красовським безслідно зникли. Розслідування зникнення цих людей не було доведене до кінця, Захаренко досі офіційно не визнаний померлим.

Читайте також:Лукашенко чекає свідчень колишнього спецпризначенця щодо вбивств опозиціонерів

Про зустріч із Гаравським дочка Юрія Захаренка попросила сама. Їй було важливо подивитися йому в очі - вона впевнена, що це допоможе їй зрозуміти, чи каже він правду. "Ми довгий час думали, що батька вбивали повільно, розчленовуючи його. Це було нестерпно. Мені треба знати, що це сталося швидко. Я, хоч якось, заспокою свою душу", - пояснює Олена.

44-річна Олена Захаренко - спокійна, меланхолійна жінка зі світлими, майже безбарвними очима. Її темне волосся акуратно укладене, на обличчі - макіяж, незвично справний для Німеччини. Тут вона живе вже 20 років - після зникнення батька Олена разом із молодшою сестрою, матір'ю і сином отримала політичний притулок у ФРН.

Ексміністр Юрій Захаренко готувався до можливого арешту

"Зрозуміло, відчувалося, що він був військовим, - згадує батька Олена, сидячи на своїй кухні за день до зустрічі з Гаравським. - Він навіть нам, домашнім, давав розпорядження: все погладити, зробити, "прийду - перевірю". Але у нього було дуже добре серце, і ми цим користувалися". Олена схожа на батька не тільки зовні: "Я успадкувала його командний голос". Правда, вимовляє вона це повільно і з надривом - по-іншому говорити про трагедію, що зламала її життя, вона не може.

Юрій Захаренко готував сім'ю до того, що з ним може щось трапитися, але йти з політики однаково не хотів. Ексміністр внутрішніх справ Білорусі колись підтримував Лукашенка, але потім став одним з лідерів опозиції і прагнув усунути від влади президента, якого вважав диктатором.

Захаренко бачив, що за ним ведеться стеження. В один із днів він спеціально заїхав у глухий кут, відкрив двері машини, що переслідувала його, і сказав: "Погано працюєте, хлопці". В автомобілі сиділи зовсім молоді хлопці, розповідав він потім дружині і дітям.

Правда, політик думав, що його заарештують, посадять, але ніяк не вб'ють, переконана його дочка. Довгий час після зникнення Захаренка його родина не вірила, що його немає в живих. "Найжахливіший стан був, звичайно, у моєї бабусі. 20 років вона з надією бігла до вікна, коли хтось стукав, думаючи, а раптом це він. 20 років! І коли вона вмирала, останнім її словом було його ім'я. Вона кричала: "Юра!",- згадує Олена.

На стінах її квартири на околиці німецького Мюнстера не висять фотографії батька: "Я на фотографії дивлюся дуже рідко, тому що це боляче. Замість труни, замість пам'ятника в мене залишилися від батька тільки його годинник, який уже давно не працює".

Яким було її життя до всіх цих подій? "Щасливим, яким же ж ще", - байдуже знизує плечима Олена. Напередодні зустрічі з Гаравським, який стверджує, що він брав участь у вбивстві її батька, вона не хоче говорити про хороше. Вона дивується чужому сміху, безтурботним перехожим на вулиці і заздрить, що хтось може так жити.

Перед поїздкою Олені страшно, і вона не знаходить собі місця. Але розмова з Гаравським - це єдиний шанс дізнатися правду, вважає вона: "Я не їду закликати його до совісті, я не їду з війною. Я розумію, що він опинився у вирі поліцейської машини. У нього не було виходу. Я його не звинувачую".

Ексбоєць СОБР Юрій Гаравський перед зустріччю з Оленою Захаренко

41-річний Юрій Гаравський - кремезний чоловік, під два метри зростом. У нього явно був зламаний ніс, видно шрам та деформація кісток біля правого ока. Він сильно кульгає, але радий, що взагалі може ходити. У Швейцарії, куди він втік із Білорусі в кінці 2018 року, йому зробили операцію на стегні, роздробленому в результаті автомобільної аварії - він вважає, що на нього було зроблено замах. Гаравський переживає, чи дадуть йому притулок, і обурюється, що місцеві чиновники сумніваються в тому, що він брав участь у вбивствах білоруських опозиціонерів - кажуть, він переказує якийсь детектив.

На зустріч з Оленою Захаренко Юрій Гаравський погодився не відразу: боявся, що вона на нього "накинеться, почне звинувачувати". Але потім змінив свою думку: "У фільмі (документальному фільмі DW, знятому на основі інтерв'ю Гаравського. - Ред. ) вона сказала, що винен не я, а система. Так і є. Мені було в той час 20 років. Я не ініціював вбивства її батька". Від цієї думки йому явно легше - те, що він був лише гвинтиком у системі, Юрій скаже в цей день ще не раз: "Я вже на той момент розумів, що це злочин. Я розумів, що якщо буду мовчати, то буду далі жити. Тому мовчав".

Читайте також: Мінський "ескадрон смерті"

До редакції газети Neue Zürcher Zeitung в Цюріху, що надала офіс для зустрічі з Оленою, Гаравський приїжджає першим. Перед входом він помітно хвилюється та просить простежити, щоб Захаренко тримала руки на столі: "Хто зна - пронесе із собою пилочку". Але з меблів тут тільки стільці, Олена і Юрій сидітимуть у півтора метрах одне від одного в присутності кількох журналістів. Порядок простий: і він, і вона можуть завершити спілкування в будь-яку мить.

Зустріч Гаравського з дочкою вбитого міністра Захаренка

Нарешті, Гаравському повідомляють, що Олена вже тут і стоїть за дверима. У приміщенні - важке мовчання, здається, вона ніколи сюди не увійде. Але Олена заходить. Помітно напружений, Захаренко ставить на підлогу сумку, озирається по боках і сідає. Вона важко зітхає, піднімає очі й починає розмову: "Ви бачили батька мого останнім. Я вам довіряю. Я вірю у вашу розповідь".

Олена хоче знати все - як велося стеження за її батьком, як його викрадали, вбивали. Гаравський, дивлячись спідлоба, перераховує: ось так Захаренко схопили, за спиною застебнули наручники, посадили в машину головою вниз між сидіннями. Мовчки виїхали за місто - грало радіо.  Вивели з машини, поклали на землю, засновник СОБР Дмитро Павличенко двічі в нього вистрілив. Кинули в багажник на вже підготовлену клейонку, відвезли в крематорій, спалили ... Олена слухає розповідь і ставить запитання - за час розмови вона жодного разу не заплаче.

- Ви говорили, що за батьком велося стеження.

- Ми просто приїжджали до будинку й дивилися, де, хто, як буде розставлений. Ми спостерігали, звіряли час його приїзду, скільки часу він йде від стоянки до будинку. 10 хвилин. Ось у ці 10 хвилин ми повинні були вкластися. Але із самого моменту затримання вашого батька й до того часу, як його посадили в машину пройшло секунд 20-30.

- Що ви бачили? Він завжди був один?

- Один раз він стояв і хвилин 10-15 розмовляв з охоронцем на стоянці.

- Це правда. Він часто розмовляв з ним. Я довгий час думала, що батька розчленовували, різали на частини...

- Ні, ні й ще раз ні. На все про все пішло близько чотирьох-п'яти годин. Як ви думаєте, за цей час можна вбити, спалити тіло, приїхати на базу? Коли ми повинні були катувати вашого батька? І що ми повинні були дізнатися?

- У нього, напевно, був якийсь компромат (на Лукашенка. - Ред.).

- Таких фактів у нас не було, нам про нього взагалі нічого не було сказано. Тільки "тут зорієнтуватися", "тут простежити".

- Вбити людину, а потім гуляти, сміятися... Адже кажуть, якщо хочеш застрелити, то тільки не дивись жертві в очі…

- Ніхто й не дивився. Його поклали обличчям вниз. Йому стріляли в спину, вашому батькові, як і Гончару, і Красовському. Їм усім стріляли в спину.

- А ви знали про наші страждання? Бачили повідомлення в пресі? Чули крик моєї бабусі?

- Щоби захистити себе, не потрібно це дивитися. Я чув про вашу бабусю, про те, що про неї писали. Але не відстежував.

- Ви ж його захоплювали, ви можете сказати, якого він був зросту?

- Ось такий (показує на оператора, що стоїть за Оленою. - Ред.). Статура хорошого такого, сильного мужика. І руки досить великі.

- Такі, як у вас…

Розмова триває вже дві години. З боку може здатися, що це ввічлива розмова малознайомих людей, але зміст її жахливий. "А якби з батьком у той момент була моя мама, з нею б те ж саме було?", - монотонно запитує Олена. "Швидше за все, так", - трохи запнувшись, відповідає Юрій. Почувши від неї розповідь, як Захаренко помітив стеження, він посміхається і з ходу видає прізвища колишніх товаришів, які тоді "спалилися". Цю історію він уже чув - від них самих 20 років тому.

У якийсь момент Гаравський вигукує: "Перерва, перерва!" і насилу піднімається з місця. Від довгого сидіння у нього захворіла прооперована нога. Вже стоячи, він показує Олені мапу: "Тут стрільбище Воловщина", "ось тут заїзд", "ось на цій дорозі вбили вашого батька". Олена просить подивитися їй в очі і заприсягтися найдорожчим, що це правда. "Клянуся здоров'ям своєї дочки", - миттєво реагує Гаравський.

Зустріч закінчена. Вийшовши на вулицю, Юрій закурює, його очі блищать. "Я вичавлений, як лимон", говорить він. Його злить, що не зміг відповісти на всі запитання - він вже не пам'ятає, у що був одягнений Захаренко, як були розташовані будинки. "Я розумію, що я, можна сказати, вбивця їхнього батька, чоловіка, сина. Я не сказав, що переглядав відео в ЗМІ, як їхня бабуся ходила на цвинтар і про сина говорила: "Я не знаю де ти, що ти". Я це все бачив", - зізнається він.

Олена йде в інший бік. Вона запитала у Юрія все, що хотіла, й абсолютно впевнена - Гаравський не бреше. Але легше їй від цього не стало: "Я дивилася йому в очі, і він мені теж. Я відчувала безмежне почуття провини з його боку. Але це дуже важко, важкий осад. Мені важко це все усвідомлювати, взагалі про це думати", - пояснює вона. Олена Захаренко сподівається, що після зізнань у співучасті у вбивствах колишній собрівець залишиться в живих. Сподівається, що він ще розповість те ж саме в суді. Гаравський їй сказав, що до цього готовий, готовий і відсидіти за ці злочини. Але тільки не в Білорусі - у Європі.

На побажання виспатися і прийти в себе обидва - незалежно одне від одного - реагують однаково. Прийти до тями після цієї зустрічі ані Юрій Гаравський, ані Олена Захаренко ще довго не зможуть.