Зміна варти в Єврогрупі

Тривалий час вважалося, що наступником Жана-Клода Юнкера стане німецький міністр фінансів Вольфґанґ Шойбле. Проте, відколи навесні президентом Франції став соціаліст Франсуа Олланд, Париж повстав проти кандидатури німця, відомого своєю непоступливою заощадливістю. Тим часом його французький колега П'єр Московічі у свою чергу не влаштовував північноєвропейські країни, для яких головним пріоритетом є стабільність. Справа з новим лідером Єврогрупи затягнулася. Шойбле якось зіронізував: тривалі кадрові питання сприятливі для журналістів, бо їм тоді є про що писати.

Маловідомий лідер

Питання, хто ж стане спадкоємцем Юнкера, нарешті вирішене. Це міністр фінансів Нідерландів Йєроен Дійсселблоем. Особливим досвідом він не може похвалитися. Він був асистентом Партії праці Нідерландів у Європейському Парламенті та має позаду роки дослідницької діяльності в ірландському університеті Корка. Міністром фінансів Дійсселблоема призначили минулої осені, тож його майбутні європейські колеги мали небагато часу, аби скласти враження про "новачка".

Однак нідерландець уже встиг засвідчити себе прихильником заходів економії. Уже в листопаді під час першого виступу у Брюсселі в ролі міністра фінансів під час переговорів про новий бюджет ЄС він заявив: "У Нідерландах необхідно жорстко економити, і не лише в Нідерландах, а й майже у всіх інших європейських країнах. Було б незрозуміло, якби це не функціонувало у Брюсселі".

Жива легенда

Якщо Дійсселблоем захоче вийти з тіні попередника, це буде непросто. Жан-Клод Юнкер – уже певною мірою легенда. Перш за все він запам'ятався публіці своїми приказками. У більшості випадків було незрозуміло, чи політик іронізував, чи говорив серйозно: "Коли німцям здається, що до їхньої думки не прислухаються, вони роблять недоречні зауваження стосовно розміру моєї країни". Уже нині чимало політиків кажуть, що сумуватимуть за його гострими репліками.

Окрім того, Юнкер виявив себе як майстерний політик. У часи фінансової кризи він мусив тиснути на слабші країни, щоб ті заощаджували і проводили реформи. Водночас він розумів, як це відобразиться на інтересах населення. Коли вголос залунали пропозиції виключити Грецію з Єврозони, Юнкер різко заперечив: "Я жодної секунди не думаю про можливість того, що Греція залишить Єврозону".

Політику вдавалося вимагати солідарності з боржниками від стабільніших країн, але й не дратувати їх завищеними вимогами. Юнкер домінував у гарячих суперечках про об'єднання боргів. На питання, наскільки це вдарить по німецьких платниках податків, він дав типову для себе відповідь: "Хто не йде на ризик, той ризикує найбільше". Щоправда, іноді політик помилявся: приміром, у листопаді 2010-го запевняв, що "у випадку Греції до середини 2013-го року приватні кредитори не братимуть участі". А за кілька місяців таки визнав зворотне.

Тільки конструктивна критика

Відвертих критиків Юнкер майже не мав. Якщо критика й була, то лише конструктивна. У таких випадках політик майже завжди виявляв готовність іти на компроміс. На прощальному засіданні він не підводив підсумків та не давав порад наступнику. Тільки стисло прокоментував: Європа – складна річ і більшість надто мало зважає на думку інших. Якщо він чогось і навчився, то цього: "Знання про труднощі інших необхідні, щоб налагодити європейські справи... Треба любити інших, щоб дати раду самому собі".

Чого очікують від Юнкера в майбутньому? Після стількох років влада втратила для нього "всілякий еротичний вимір", заявив нещодавно 58-річний політик. Як прем'єр-міністр Люксембурга, а не лідер Єврогрупи, він зможе значно вільніше висловлювати свої думки щодо європейських подій. Мовляв, "ви про мене ще почуєте".