"Укроборонпром" також підпаде під приватизацію

Державний концерн "Укроборонпром" об'єднує нині 96 діючих підприємств оборонної галузі й спеціалізується на розробці, випуску, модернізації та ремонті бронетехніки, протитанкової зброї, суден, систем радіолокації тощо. Влітку 2014 року було цілковито змінено керівництво концерну. У якому стані концерн перебуває нині і які перспективи галузі, DW розпитала першого заступника генерального директора ДК "Укроборонпром" Сергія Пінькаса.

Deutsche Welle: Тривалий час українські оборонні підприємства перебували у занепаді. Яка ситуація зараз? Які нині обсяги виробництва ДК "Укроборонпром" у порівнянні з радянськими часами?

Сергій Пінькас: Підприємства навмисно розвалювали. З сусідньої країни призначалися посадовці, давалися доручення, такі, що завантаження заводів зводилося до нуля, обладнання вивозилося - це була планомірна робота. Що стосується роботи порівняно з Радянським Союзом, це ж два абсолютно різних виробничих процеси. Якщо раніше із танкового заводу могло виходити до трьох танків на добу, то нині таких обсягів нема. По-перше, в них нема потреби, по-друге, танки, які раніше випускалися, були зовсім іншими за технічними характеристиками бойовими одиницями. Сьогодні вимоги зовсім інші.

Які успіхи у підприємств ДК "Укроборонпром" в імпортозаміщенні після припинення торгівельних відносин у цій сфері з Росією?

Перший крок - максимально завантажити можливості наших підприємств. Є таке підприємство "Судмаш", яке випускає гідравлічне обладнання. Раніше наші бронетанкові заводи купували гідроциліндри, амортизатори, в тому числі, російського виробництва. При цьому "Судмаш" мав такі самі можливості, просто не був завантажений. Сьогодні він працює сім днів на тиждень, шість бронетанкових підприємств зробили своє замовлення йому. Інший приклад - КБ "Луч" (виробляє протитанкове озброєння - Ред.). Раніше його розробки були зав'язані на Росію, зараз комплектуючі виготовляються в Україні. Крок номер два - ми звертаємося до приватного бізнесу і гарантуємо їм купівлю певної кількості одиниць товару, якщо вони запустять його виробництво.

Потім ми залучили облдержадміністрації, щоб вони займалися пошуком партнерів. Третій крок - заміна імпортера з нелояльного до України на лояльного. Наприклад, двигуни для БТР. Практика показує, що зацикленість на одному постачальнику ні до чого хорошого не призведе. Ми шукаємо кількох постачальників, а замовник нехай визначає, що йому потрібно. Нас сьогодні рятує, що є запаси таких двигунів, вироблених у СРСР, в інших країнах Східної Європи, а наші підприємства можуть робити їхній капітальний ремонт. Тобто в найближчій перспективі жодних ризиків, що доведеться їхати до Росії, нема. А вже замінити радянський чи російський двигун на БТР на аналог - Volvo, Hyundai чи Deutz - це виробнича справа.

Із середини минулого року припинено виконання ДК "Укроборонпром" іноземних контрактів за тими напрямами, в яких існує потреба Збройних сил. Чи не шкодить це іміджу України як надійного постачальника?

Імідж України було втрачено задовго до початку воєнних дій. Стандартна процедура діяльності спецекспортера полягала в тому, щоб взяти передплату з партнера, потім ці кошти кудись дівалися, і ні результатів, ні коштів. Натомість ми, прийнявши концерн зі збитками у 400 мільйонів гривень, за півроку зробили його прибутковим на 150 мільйонів гривень. Коли є розуміння, що завод працює, але не на експортний контракт, а на забезпечення Збройних сил, який нормальний партнер не зрозуміє позицію України. Я вас запевняю, більшість до цього ставиться з розумінням.

Чи можете Ви навести приклади успіху в пошуку нових експортних ринків?

Додатково вже більш ніж 40 країн, з якими ми за вісім місяців отримали або наміри про партнерство, або якісь контракти, або декларації про майбутнє партнерство. Східна та Західна Європа, яка не хоче співпрацювати з Росією, прийшла до України. Наші підприємства сьогодні адаптуються під значно більший попит, ніж він існував ще рік тому.

При цьому, зрозуміло, доведеться впроваджувати стандарти НАТО. Які перспективи у цьому напрямі?

Броня, наприклад, і так буде відповідати. На калібри НАТО, можливо, поступово треба перейти. Паливо - у НАТО це більше дизель, тож ми сьогодні переводимо важку техніку на дизель, бо це більш економічно. Візьмемо танк Т-72. Якщо його модернізувати бойовим модулем, тепловізором, прицільним комплексом, двигуном, але на ньому буде стояти калібрований під радянський зразок ствол, то яка буде проблема його замінити? Ми кажемо про стандарти НАТО не в показниках калібрів, а в культурі виробництва. Мається на увазі, що не кувалдою щось забив, і воно поїхало. Культуру ми вже сьогодні повинні нав'язувати ту, яка даватиме високу якість. Тож це вимоги для самих себе.

До речі, ми беремо участь у форумах, які проводить НАТО. В Україні бачать серйозного партнера. Не бачу проблеми, щоб за п'ять-десять, можливо, 15 років перейти стовідсотково на стандарти НАТО.

Нещодавно в уряді оголосили масштабну приватизацію. Чи торкнеться вона "Укроборонпрому"?

Є два шляхи отримати гроші на розвиток: у держави (з бюджету) та у приватного інвестора. Чи є такі гроші в державі? Навряд чи. Тому між державою та приватним сектором мають бути партнерські відносини. А вони можуть працювати лише тоді, коли інвестор має частку прибутку, тоді він зацікавлений в якісних і кількісних показниках. Але в нашій сфері процедура залучення інвесторів має бути іншою. Я впевнений, що будуть підприємства, які не підпадуть під приватизацію, але значна частка має бути приватизована, бо всім давно зрозуміло, що держава - малоефективний власник. Тож поки йдеться про реалізацію 25-30 відсотків акцій підприємства. А контрольний пакет і управління лишається за державою.

Розкажіть, будь ласка, про стратегію розвитку ДК "Укроборонпром".

Є військовий конфлікт. Його можна розв’язати позитивно у свій бік, коли є перевага над суперником. Вона досягається або за рахунок допомоги, або за рахунок власних резервів. Ні для кого не секрет, що, фактично, летальної зброї до України ніхто так і не поставив. Тож розраховувати можна лише на власні можливості. Спершу, з економічної і часової точки зору, нам треба було ремонтувати та відновлювати техніку. Наступний крок - модернізація. Третій етап - це виготовлення нових зразків техніки. Можливо, на базі тих розробок, які були за радянських часів, але принципово нових зразків. Це танки, бронеавтомобілі, керовані ракети тощо.

Яке співвідношення зараз між ремонтом, модернізацією і випуском в роботі підприємств ДК? Зокрема серед 2000 одиниць техніки, поставлених минулого року військам.

Понад 2000. З них близько 300 одиниць абсолютно нової техніки, майже 800 - відремонтовано безпосередньо на підприємствах, і понад 1300 одиниць було відремонтовано виїзними ремонтними бригадами. Задачу на 2014 рік ми виконали на 100 відсотків. Все виходить з потреб, які формують міністерство оборони та інші силові відомства. Минулого року ми працювали з навантаженням 100-110 відсотків - за рахунок подовження робочого дня та ставлення самих співробітників. Сьогодні такі підприємства вже мають резерв щодо замовлення військових. Є питання, як правильно використати цей резерв - йдеться або про збільшення замовлення з боку держави, або про надання можливості виконувати експортні контракти.

За перший квартал 2015 року ми вже поставили близько 180 одиниць техніки у війська - нової, відремонтованої та модернізованої. Цього року ми ввели подекадне планування виходу техніки. Сьогодні ми навіть випереджаємо графік на 63 одиниці.

Але ж Ви, наприклад, заявляли, що в березні мали розпочатися поставки бронеавтомобіля "Дозор-Б" до Збройних сил України. Цього досі не сталося.

Дослідний зразок "Дозору-Б" вже є, кількість серійних машин системно збільшується, відбувається комплектування. Ми готуємо цей автомобіль для випробувань, щоб поставити на озброєння.