"Зайві" церкви Німеччини

Нині "на балансі" у двох найбільших християнських конфесій Німеччини – католицької та протестанської –  близько сорока тисяч храмів і каплиць. На початку XIX століття і в п'ятдесяті роки XX-го, за часів післявоєнного економічного буму в ФРН, у Німеччині будувалося дуже багато церков – як правило, великих, просторих, показних, як було тоді прийнято.

Церкви під знесення?

Але ті часи давно пройшли. Скорочення числа віруючих і охочих регулярно відвідувати служби неминуче веде і до скорочення числа храмів. Так, Ессенське єпископство за останні 50 років втратило майже третину членів громади, і не дивно, що мало не третину церков довелося закрити. Колись "своя" церква мала бути в кожному, навіть найменшому, населеному пункті. Сьогодні така щільність храмової забудови в Німеччині ні до чого.

Упродовж найближчих трьох-чотирьох років, за прогнозами католицької церкви, в Німеччині може бути закрито близько 700 католицьких храмів. У протестантів справи йдуть набагато краще, але і їм доводиться стикатися з цією тенденцією.

Утримувати церкви дорого, витрачати величезні гроші на ремонт фактично порожніх церков теж немає сенсу... Навіть на ті з них, які є пам'ятками архітектури, церковних і бюджетних коштів обмаль, що вже казати про інші? І хоча з часу об'єднання Німеччини в країні було закрито трохи більше, ніж півтора відсотки всіх церков, що набагато менше, ніж, наприклад, в сусідніх Нідерландах, проблема все ж є. Що ж робити з "зайвими" церквами? Перепрофілювати? Здавати в оренду? Продавати? Зносити?

Якщо господар не в змозі утримувати будинок, він повинен його продати. Або знести, що, звичайно, гірше. Тому можливість секуляризації порожніх церков і каплиць навіть самій церкві здається інколи далеко не найгіршим варіантом. Переставши бути місцем проведення літургії, храм з теологічної точки зору перестає бути власне храмом і стає просто будинком. І далі вже справа нових власників та архітекторів, яким чином його перебудовувати і використовувати.

Від колумбарію до ресторану

Перетворення церков на концертні зали чи культурні центри вже давно стало звичною справою і не сприймається болісно навіть віруючими. І проти перетворення храмів у колумбарії заперечити нічого: врешті-решт, в храмах відспівували померлих у всі часи. Більше бентежить варіант, при якому в стінах колишнього собору розташовується магазин чи ресторан. Адже Христос виганяв торговців із храму. І навіть не дуже релігійній людині може здатися трохи дивним, що колишній вівтар перетворюється на барну стійку.

І все ж ресторани (причому нерідко ресторани високого класу) все частіше заселяються в порожні храми. Скажімо, ресторан "Die Kirche" в Магдебурзі не тільки не соромиться "клерикального минулого", але навіть використовує його в рекламних цілях. На думку господарів закладу, ресторан певною мірою виконує функцію церкви, слугуючи місцем зустрічі і спілкування. «Найкрасивішою книжковою крамницею світу» гордовито називає себе магазин «Dominikaner», що розмістився в колишньому соборі домініканського монастиря. До речі, за своїм первісним призначенням цей храм не використовується вже давно, а до появи книготорговців тут був велосипедний гараж.

Ще один перспективний напрям "перепрофілювання" культових споруд – перетворення їх на елітне житло. Так, порівняно нещодавно у Франкфурті-на-Майні за півтора мільйона євро було продано розкішну квартиру площею 350 квадратних метрів. У їдальні – фрески, в спальні – вітражі, височенні стелі, ще й орган на додачу. Ексклюзивне житло (на думку архітекторів, "ідеальний притулок холостяка з замашками Джеймса Бонда") розташувалося в забутому, якщо не Богом, то людьми храмі. А колишні монастирі все частіше перетворюються на будинки для літніх людей або житло для людей, які бажають жити великою громадою.

Мечеті в християнських храмах?

Як відомо, людині властиво не цінувати те, що в неї є. А потім "втративши, плакати". Так і з церквами: коли храми почали закриватися, у Німеччині зародився громадський рух рятівників церков. Наприклад, в Аугсбурзькому єпископстві сотні людей взяли участь в акціях "Обійми церкву": люди брались за руки та обступали храми, символічно захищаючи їх від зносу або закриття. Широкий суспільний резонанс отримала й акція "Залиште церкву в селі" (фраза має як буквальне, так і переносне значення: німецька приказка "Die Kirche im Dorf lassen" означає "не треба казати дурниць", "не треба ставити під сумнів очевидні цінності").

До речі, про село: німецькі сільські церкви знаходяться в меншій небезпеці, аніж міські. "Зайвими" храми виявляються, головним чином, саме в містах, особливо в районах післявоєнної забудови. І найменш "улюбленими" (а тому порожніми) є якраз церкви, побудовані в 1950-і та 1960-і роки. Обговорюється навіть можливість перетворення колишніх християнських храмів на мечеті, адже віруючих мусульман (на відміну від християн) в Німеччині стає все більше. Але й тут виникають проблеми: у форму будівлі, як правило, закладений силует хреста, вівтар не орієнтований на Мекку ... У цілому легше побудувати нову мечеть.

У безнадійних випадках, коли ні віруючі, ні інвестори не виявляють інтерес до збереження храму, залишається одне: знесення. Так, за даними Євангелістської церкви Німеччини за останні чотири роки в країні було знесено 22 євангелічні церкви. Правда, водночас збудовано 29 нових. Так що говорити про "зникнення" церков у Німеччині поки точно зарано.