З тугою у серці і з вірою у майбутнє…

Новий рік на порозі, однак не всі українці цьогоріч його зустрічають весело та з розмахом. Дехто за рік втратив свою домівку, хтось - близьких, а ще дехто - оптимізм, тоді як в інших навпаки з’явилась віра, сили допомагати ближньому, наснага боротися за свою країну та майбутнє. "Рік був надзвичайно важким. Мені вперше в житті було страшно жити, оскільки страшно за дітей. Ми вперше задумались, чи не виїхати з України, оскільки у нас йде справжня війна", - говорить Надія Комар, співробітниця банку, яка зараз перебуває у декретній відпустці. Вона з сім’єю не збирається гучно святкувати Новий рік, оскільки вважає, що заощаджені таким чином гроші краще перерахувати українській армії чи переселенцям із Криму або Донбасу.

Однією з тих, кому довелося тікати з рідного міста, покинувши оселю у Донецьку, є Альона. Вона не називає прізвища, бо соромиться того, у якій ситуації їй довелося опинитися. Нині жінка живе у прибудові розміром півтора на півтора метра, яка служить вахтовим місцем для консьєржа в одній із київських багатоповерхівок. "Квартиру я зняти не можу, бо дорого. То добре, що хоч так: є де спати та зварити їсти. Який у мене настрій перед святом? Після пережитого я не знаю, що таке - по справжньому радіти. Але сподіваюсь, що все зміниться на краще", - говорить Альона, стримуючи сльози.

Сьогодні вона пакує подарунки та продукти онуці та дочці, які залишилися жити неподалік Донецька. "Що можу зі своєї зарплатні консьєржа, через знайомих передаю їм туди. І племінникам також, які в самому Донецьку. Ситуація там скрутна", - визнає жінка, і додає, що перебратися до Києва її рідні не можуть через брак коштів.

Фінансова скрута

У 2014 році багато хто в Україні відчув фінансову скруту. Девальвація гривні та інфляція змусили людей ще ретельніше рахувати гроші. "У мене іпотечний валютний кредит через стрибок долара став дорожчим, аніж шість років тому, коли я його брав. Це при тому, що я половину позиченого вже був сплатив", - із сумом констатує менеджер бізнес-холдингу Ростислав Гумюк.

Однак оптимізму чоловік не втрачає, бо впевнений, що Україна зможе пережити всі потрясіння, із якими нині стикається. "Ми всі стояли на Майдані і навчились мобілізувати свої сили. Потрібен час, аби влада таки почала реформи. Ми її змусимо це зробити. Я певен, що ця країна має ще шанс змінитись, адже ми за цей рік змінились", - упевнений він.

Непохитна віра

"Я плакала, коли загинули люди на Майдані, кожен день плачу після новин, де розказують про загиблих військових. Цей рік я ніколи не забуду, хоча за свої 64 бачила багато. Але я вірю, що все зміниться", - переконана пенсіонерка Лідія Іванівна. Вона має мізерну пенсію, підробляє нянею і таки збирається святкувати Новий рік та Різдво."Чим щедріше зустрінеш, ти щедріший наступний рік і буде. У 2015-му буде важко, але ми переживемо", - каже вона.

Також оптимістично налаштований і колишній залізничник Микола Пацюк. Чоловік втратив роботу, але не втратив віри у власні сили, тож розбив город та сад на своїй землі у селі на Чернігівщині. Вирощує овочі, фрукти та продає їх в Києві біля підземних переходів. "Беріть, усе своє, без хімії, чернігівський натурпродукт", - запрошує чоловік покупців. Він переконаний, що українці працьовиті і всі труднощі в наступному році здолають. "Нас Господь любить, він пошле нам мир і благополуччя. Я вірю і щодня молюся за це", - каже Микола Пацюк.