Журналістські розслідування

Що об’єднує екс-президента Німеччини Кристіана Вульффа, екс-міністра оборони Німеччини Карла-Теодора цу Ґуттенберга, екс-президента Ізраїлю Моше Кацава, екс-президента США Ричарда Ніксона та екс-президента Угорщини Пала Шмітта? Всі ці політики втратили свої високі посади унаслідок журналістських розслідувань, що стосувались тих чи інших зловживань зі сторони посадовців. Для України ж випадки відставок в результаті журналістських розслідувань є винятками, а не правилом. Більшість викривальних статей мають лише відкладений ефект, вважають експерти.

Найбільш резонансними розслідуваннями останніх років директор Інституту масової інформації Вікторія Сюмар та директор Інституту медіа права Тарас Шевченко називають статті журналіста «Української правди» Сергія Лещенка. Зокрема, експерти виділяють його статті «Син Бога» (2005 рік) про старшого сина Віктора Ющенка, а також матеріали стосовно побуту Віктора Януковича в «Межигір’ї».

Нуль реакції

І якщо перше розслідування, на думку Вікторії Сюмар, обвалило рейтинг Ющенка та суттєво вплинуло на сприйняття "помаранчевої" команди, то другий цикл статей ще не позначився на Януковичі так само вагомо. Такої ж думки дотримується й Тарас Шевченко: за його словами, «Межигір’я» є «однією з найцікавіших для країни тем, але поки що з найменшим ефектом». Він додає: цей ефект все ж проявляється в падінні довіри до президента та влади в цілому. Тому, хоч прямих змін після оприлюднення інформації і не відбувається, непрямий результат тут все одно присутній.

Сам Сергій Лещенко переконаний: різниця у впливі розслідувань полягає ще й у різному сприйнятті двох українських президентів. «Щодо Ющенка були високі очікування. А Янукович в очах виборців ніколи не був людиною із високими моральними принципами», - пояснює журналіст.

Водночас його матеріали отримують значний розголос серед інтернет-користувачів. Приміром, остання публікація із фото дебаркадера на території резиденції отримала більше трьох тисяч «лайків» у Facebook, що є високим показником для українського інтернету. Лещенко зазначає, що раніше резонанс розслідувань був більшим, адже телеканали підхоплювали гарячі теми з інтернет-видань. Зараз же, за словами журналіста, більшість телеканалів або залежні від Адміністрації президента, або ж їх власники демонструють лояльність до глави держави. А тому «в історії з Межигір’ям немає такого продовження, адже ця тема є табу для них».

Іншим важливим розслідуванням останніх років медіа експерти називають матеріал Олекси Шалайського та Юрія Ніколова «Вишка для Бойка». Він стосується закупівлі  морської бурової установки у посередника за ціною, в кілька разів більшою за номінальну. Хоча історія стала по-справжньому резонансною, це не призвело до відставки міністра енергетики та вугільної промисловості Юрія Бойка, який, за даними журналістів, був причетний до сумнівної угоди. За кілька днів після публікації міністр назвав статтю «заказухою». Журналісти подали до суду на чиновника за його висловлювання, але в результаті процес не виграли.

Влада жертвує дрібними чиновниками

Те, наскільки влада буде реагувати на журналістські розслідування, залежить від впливовості ЗМІ та від того, чи не зачіпаються інтереси керівництва держави, зазначає Тарас Шевченко. Він наводить приклад сайту «Наші гроші», що займається державними закупівлями. У результаті опублікування інформації про сумнівні тендери частину їх результатів було скасовано. «Просто в найбільш політично вмотивованих речах – таких, як питання Бойка чи Януковича – звісно, реакції не буде. Але коли мова йде про менш важливих людей, про менші результати, то вплив є», - переконаний Шевченко.

Один з випадків швидкого реагування на розслідування відбувся і цього тижня. Після показу на каналі ТВі сюжету про колекторську компанію «Укрфінанси» міліція провела обшук в офісі фірми.  Журналіст програми розслідувань  «Знак оклику» Дмитро Гнап зазначає: перші зміни в становищі компанії відбулись практично за півдоби після виходу відео. Водночас сюжети «Знаку оклику» про президентські угіддя в Сухолуччі не знайшли потрібного відгуку в правоохоронних колах.

Для представників нинішньої влади визначальною є норма «ми своїх не здаємо», коментує Deutsche Welle Вікторія Сюмар. За її словами, таким чином влада нібито виглядає сильною та потужною командою. Але в цьому експерт вбачає і слабкість. «Якщо ми караємо лише представників опозиції або тих членів уряду, які не є представниками донецької групи, або хто має якийсь прихований конфлікт та кажемо, що ми когось покарали, то це насправді свідчення вибіркового правосуддя. І так чи інакше воно позначатиметься на політичних рейтингах та призводитиме до результатів відставок», - наголошує Сюмар.

Журналістика чи громадська діяльність?

При цьому журналісти  мають публікувати інформацію про зловживання, але не повинні спонукати прокуратуру до перевірки фактів, вважає керівник Інституту масової інформації. «Журналісти не повинні бути громадськими активістами. Їх основна функція – показувати. А люди вже повинні висновки. Їх можна до цього підштовхувати, але це не зовсім функція журналіста», - зазначає Вікторія Сюмар. Потенційна відповідь прокуратури більш імовірна, якщо вони отримують пряме звернення, вважає Тарас Шевченко. Але він наголошує: в цій ситуації особа буде діяти не як журналіст, а як громадський діяч.

Спонукання влади до реакції на розслідування вважає важливим журналіст Мустафа Найєм. За його словами, судові позови та справи стосовно розслідувань повинні стати наступним етапом діяльності журналістів. Такі суди, на його думку, впродовж певного часу можуть ніяк не впливати на представників влади, але будуть важливими для створення такого прецеденту. «Треба, щоби в той момент, коли суспільство та влада зможуть реагувати на результати розслідувань, були б якісь традиції та приклади цього», - зазначає він.

Іншим дієвим способом впливу на героїв розслідування він вважає переклад статей іноземними мовами, аби їх змогли прочитати за кордоном. У такий спосіб можна поінформувати західних політиків про резонансні події в Україні.