Ельмар Брок: Після 18-ї години на Донбасі починається війна

DW: Пане Брок, Ви цими днями у Києві. Який порядок денний Вашого візиту й найважливіші меседжі, які Ви хочете передати?

Ельмар Брок: У нас заплановані зустрічі з президентом країни, прем'єром, представниками партій та опозиції. Попередня мета - подивитися, як просувається процес реформ у тому, що стосується боротьби з корупцією, покращення економічного розвитку, судової реформи. Але обговорюватиметься також і питання, як може бути гарантовано безпеку України, передусім стосовно ситуації на Донбасі.

Останніми днями бойові дії на Донбасі активізувалися, передусім в районі Світлодарської дуги. У Києві навіть розмірковують про евакуацію цивільного населення з деяких населених пунктів. Про що свідчить такий розвиток ситуації?

Це дивний розвиток. Через те, що частину, але, на жаль, недостатньо важких озброєнь було відсунуто (від лінії зіткнення, - Ред.), утворилася сіра зона, в яку проникають солдати з обох боків. Таким чином сторони наближаються одна до одної й доходить до прямих зіткнень із використанням ручної зброї, що призводить до дедалі більшої кількості жертв. Коли відбувається безпосереднє зближення, гине більше людей, ніж коли туди-сюди стріляють з гранатометів, а люди при цьому убезпечені у своїх схованках. Таким чином те, що було задумано як щось позитивне, має тепер на практиці такі негативні наслідки. І я бачу, що відповіді на те, як це можна владнати, немає. Я думаю, що це серйозна проблема, яку ми маємо із структурою сірої зони.

Що має статися, аби цю проблему було вирішено? Які можливості бачите Ви?

Мають бути знайдені шляхи, які запобігають інфільтрації цієї території. Це можливо і необхідно було б забезпечити передусім за допомогою місії спостерігачів ОБСЄ. Але, на жаль, вони, згідно з відповідними правилами і приписами безпеки, мусять завершувати свою роботу о 18-й годині. А цей процес проникнення (бійців у сіру зону, - Ред.) відбувається здебільшого після цього, коли ОБСЄ більше немає на місці. Тобто після 18-ї години починається війна, коли ОБСЄ повертається до своїх казарм. І це ситуація, яка у перспективі неприйнятна.

З боку багатьох українських політиків, а також німецьких експертів, які спеціалізуються на українських питаннях, дедалі частіше чути, що мінський процес загальмував, опинився у глухому куті. Ви бачите ситуацію так само?

Так, просувань немає. Вирішення питання децентралізації не просувається вперед, поки Україна каже, що стріляють і режим припинення вогню не працює, і поки кордон не повернувся під контроль України. Це дві важливі умови для мінського процесу. І ситуація така, що обидві сторони закидають одна одній: поки ви не робитимете одне, ми не робитимемо інше. І мені здається, що має бути розбито це коло взаємних "ні". Утім, це справді важливе питання: як можна проводити вибори, якщо є відкритий кордон, через який постійно з Росії прибувають зброя, солдати та пальне для техніки, й держава не має жодних можливостей контролю? Я сподіваюся, що домовленість щодо посилення місії ОБСЄ, якої досягнув глава німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр як голова організації, буде втілена в життя, й таким чином відбудеться просування вперед. Та зрештою це залежить від бажання Росії, у якій формі вона дозволить цьому процесу відбутися.

Тобто хід зараз, на Вашу думку, має робити Росія?

Росія - агресор, тож Росія повинна робити визначальну роботу в питанні зменшення агресії. Якщо Росія з одного боку виступає в ролі гаранта, а з іншого - відправляє солдатів та загалом озброєння, то є проблема. І вона не може робити вигляд, ніби вона як третя сторона просто стоїть збоку, а є натоміть стороною протистояння.

Повернімося до Києва і до питання реформ, яке є на порядку денному Вашого візиту. У яких сферах Україні вдалося досягнути найбільшого прогресу й де потрібно ще попрацювати?

Я вважаю, що було досягнуто значного прогресу в питанні боротьби з корупцією, хоча його поки що й замало. Крім того, ми зараз бачимо, що просувається судова реформа. Хорошим сигналом є те, що після того, як пройшов термін заповнення е-декларацій, 1700 суддів, які їх не заповнили, пішли з посад і можуть тепер бути замінені іншими, що дозволить по-новому впорядкувати всю систему юстиції. Також ми бачимо, що в країні вдалося запустити макроекономічні запобіжні механізми, наявні перші ознаки економічного зростання після двох років падіння. Звісно, їх ще, можливо, не помітило на собі населення - у вигляді робочих місць та підвищення доходів. Для цього завжди потрібно один-два роки. Хорошим знаком є і те, що парламент минулої ночі прийняв бюджет - раніше, ніж це відбувалося зазвичай. Чого поки що бракує - так це такого рівня захищеності, щоб до країни йшли закордонні інвестиції. І це, знову ж таки, питання функціонування правової держави й верховенства права. Але попри всі слабкі місця це вже не та ситуація, що була два роки тому. Тому ми сподіваємося, що вона залишатиметься стабільною, що не йтиметься про дострокові вибори, які зруйнують процес перевтілень. Тому ми повинні заохочувати до того, аби президент і парламент працювали до завершення своїх термінів, щоб підготувати стабільний фундамент до наступних виборів.

Чи бачите ви нині конкретну небезпеку того, що можуть відбутися дострокові вибори?

Звісно, завжди є хтось в опозиції або певні групи, які вважають, що мають на даний момент особливо високу підтримку населення й тому варто піти на цей ризик. Я думаю, що не - небезпечний сценарій. Тут потрібно зрозуміти, що повне завершення каденції (президента чи парламенту, - Ред.) важливіше за щоденну орієнтацію на соцопитування. Потрібно звикати до того, що є певний демократичний кругообіг. Це тут поки не всі зрозуміли.