Хасанова: Олігархи контролюють громадську думку в Україні

DW: Пані Хасанова, "Репортери без кордонів" у своєму актуальному дослідженні  доходять висновку, що більшість теле- та радіокомпаній в Україні перебувають під контролем олігархів. У чому полягало, власне, ваше дослідження?

Нафіса Хасанова: Прекрасність проекту Media Ownership Monitor (MOM), який "Репортери без кордонів" проводять у різних країнах, у тому, що результатом стають доступні широкій громадськості бази даних щодо структур власності медіа. В Україні ми проводили дослідження впродовж трьох місяців, почавши в липні 2016 року. 11 жовтня ми виклали результати в мережу, аби кожен мав змогу з ними ознайомитися. Найголовнішими компонентами дослідження було створення бази даних впливових ЗМІ у чотирьох сегментах - преса, телебачення, радіо та онлайн. Усе дослідження мало солідну методологічну базу з чіткими критеріями відбору.

Ще один елемент дослідження - розкриття контексту країни, інформування про українську реальність, історію, суспільство, політику, економіку та право, і про те, як це все впливає на медійний сектор. Ми також проаналізували ті дані, які отримали, виробивши десять індикаторів для медіаринку країни. Серед них такі, як плюралізм ЗМІ. На основі цих індикаторів ми написали низку аналітичних матеріалів, які, на нашу думку, заслуговують на увагу саме в українському контексті. Серед тем - олігархічна структура ринку медіа в Україні, або ж переплетіння політики та бізнесу, офшорні структури найбільших медіакомпаній, прихована реклама. У нас, на жаль, не було доступу до жодної фінансової інформації компаній, але ми досягли успіху в аналізі таких явищ, як "джинса" (замовні матеріали). Ми також багато уваги приділили новим трендам на медіаринку України після Євромайдану.

Які головні зміни відбулися на українському медіаринку після Євромайдану?

Основною зміною є те, що українці, особливо молоде покоління, активніше шукає альтернативні джерела інформації. Вони не дивляться так багато телебачення, як раніше, принаймні з метою отримання інформації. Для цього вони сьогодні радше використовують інтернет-медіа чи соцмережі. Ще однією тенденцією можна назвати збільшення популярності такого ЗМІ, як "Громадське ТБ" та його відгалужень. Також відбулися й законодавчі зміни. Ухвалили закон про телерадіомовлення, прийняли й впровадили закон про прозорість структури власності ЗМІ, а також закон про суспільне мовлення. Звісно, втілення законів у життя є одним із найбільш важливих критеріїв. І, згідно з нашими спостереженнями, імплементація законів в Україні відбувається не так, як би того хотілося. Причини - у відсутності якихось критеріїв імплементації чи закон прописаний недостатньо чітко. Тобто багато практичних речей поки що залишають бажати кращого.

У результатах вашого дослідження багато уваги приділено олігархам та їхньому впливові на медіаринок України, високій концентрації прав власності в руках чотирьох великих бізнесменів. Які ризики приховує в собі така ситуація для ринку?

Теле- та радіомовлення є дуже важливими елементами медіаландшафту будь-якого суспільства, адже вони є найбільш легкими в доступі ресурсами інформації, але водночас і найбільш піддатливими політичному впливові. В Україні ситуація не є винятком. Телеканали, які належать лише чотирьом людям, мають частку в 76 відсотків на ринку, що є дуже високою концентрацією аудиторії. Ризики - це, передусім, можливість контролювати громадську думку. Чим більше людей ці медіа досягають, тим більше впливу вони мають на те, яку саме інформацію отримують українці. Існує ризик того, що ці медіа використовуватимуться і надалі як майданчик для досягнення власниками своїх політичних цілей чи політичних цілей своїх союзників у владі. Ризиком є також те, що ця ситуація створює бар'єри для втілення нових законів. Адже представники влади не мають інтересу реформувати медіаринок, оскільки бояться таким чином втратити власну популярність серед населення чи цю платформу впливу у вигляді масмедіа.

До яких кроків має вдатися український уряд, аби змінити цю негативну ситуацію на ринку власності ЗМІ?

Варто зазначити, що Україна вже зробила багато. Закон щодо прозорості структури власності ЗМІ допоміг нам отримати багато необхідної інформації через відкриті джерела - часто просто через сайти тих чи інших медіа. Але проблема в тому, що коли йдеться про недопущення високої концентрації власності в одних руках, виявляється, що законодавчих норм для зміни ситуації недостатньо. Або що норми є, але вони недостатньо чітко прописані. Приміром, дефініція високої концентрації недостатньо чітка. До того, національний регулятор, визначений законом, на ділі не є справжнім регулятором. Він почасти немає необхідного мандату, необхідних владних важелів, аби щось змінити. Для того, аби щось відбувалося, необхідні сильні інституції. А на даний момент Національна рада з питань телебачення і радіомовлення України справді не має достатньо ресурсів та фінансування й у цьому стані змушена протистояти мультимільйонерам чи мультимільярдерам в особі власників великих медіакорпорацій. Політики часто створюють якісь органи, не наділяючи їх достатніми повноваженнями, а потім критикують ці органи за погано виконану роботу. При цьому вони не говорять про необхідність розширення фінансування цих інституцій чи їхнього мандату.