Інтерв'ю з експертом Ради Європи з нацменшин

У квітні 2014 року після окупації Криму Росією Консультативний комітет Рамкової конвенції Ради Європи із захисту нацменшин (FCNM) підготував спеціальний  звіт про стан національних меншин в Україні. Адже саме теза про загрозу безпеці представникам російськомовного населення була використана російською владою як офіційна підстава для нелегальної анексії Криму.  "Дорадчий комітет не помітив безпосередніх загроз для реалізації прав меншин в поточній ситуації на території материкової України", - такий головний висновок звіту, у якому було проаналізовано стан із захистом прав найбільших нацменшин в Україні. Чи продовжує Україна залишатися у полі зору Консультативного комітету і в чому запорука успіху тих європейських країн, які зуміли знайти спільну мову з представниками тих своїх регіонів, де національна меншість є фактично національною більшістю, в інтерв’ю DW розповів колишній президент FCNM Франческо Палермо.

Deutsche Welle: Пане Палермо, ви родом із Південного Тіролю. Чи міг би досвід вашого рідного регіону, який має власну довгу історію примирення німецькомовної меншості з італійською владою, бути корисним у врегулюванні ситуації на Донбасі?

Франческо Палермо: Це могла б бути доволі цікава модель, і про це часто говорять у дипломатичних колах. Проте, якщо говорити чесно, ситуація  у тому регіоні України, про який ви щойно згадали, зайшла занадто далеко. І вже може бути занадто пізно для того, щоб скористатися досвідом жителів Південного Тіролю чи хоча б якимись елементами цієї моделі. Проте вона базована на одному важливому і головному принципі. На готовності сторін спочатку відійти від радикальних крайніх позицій для обговорення більш конкретних деталей. Я боюся, що не просо досягти таких передумов  у згаданому вами регіоні. Але, як я сказав,  доки сторони не продемонструють такої готовності, доти, на жаль, жоден зовнішній досвід тут не допоможе.

Чи продовжує Рада Європи відстежувати стан із захистом прав нацменшин в Україні?

Так, навіть у проміжку між черговими доповідями, офіційними та ad hoc моніторинговими візитами Консультативний комітет продовжує стежити за ситуацією в країнах. Звичайно, нам не завжди просто зв’язуватися з владою, але ми перебуваємо у постійному контакті з неурядовими правозахисними організаціями. Наступний звіт щодо прав національних меншин в Україні буде підготовлений наступного року.

Яким є визначення і критерії поняття "національна меншина"?

Точних і універсальних критеріїв цього поняття не існує. Рамкова конвенція, як і будь-які інші міжнародні документи, не згадують про визначення поняття "національна меншина", тому що воно завжди розглядається у контексті. Ми беремо до уваги ті критерії, які несуть у собі здоровий сенс, і які не полягають у довільному встановленні якихось відмінностей. Звичайно, важливою є і ситуація в кожній окремій країн, бо вони між собою різняться. Проблема полягає у тому, що навіть якщо точне визначення цього поняття і стане політично можливим (про що поки що не йдеться), то воно буде дуже вузьким, через що певні національні групи опиняться поза його рамками, а отже поза рамками конвенції, і не зможуть скористатися механізмами захисту своїх прав. Тому для того, щоб об’єктивно оцінити ситуацію на місцях, необхідно використовувати гнучкий підхід.

Тобто, власне, кожна країна має своє уявлення, що таке національна меншина?

І так, і ні. Кожна країн має власне законодавство щодо нацменшин, тобто таким чином вона сама визначає критерії цього поняття.  Але ці критерії є предметом моніторингу Рамкової конвенції РЄ. 

На прикладі України ми побачили, що нацменшина може бути використана в політичних цілях "материнською" державою. Як можна цього уникнути?

Цього ніхто точно не знає. Україна - це не єдиний випадок, де на національну меншину було здійснено серйозний вплив "материнської" держави. Є міжнародні документи, які визначають, що саме держава повинна і може зробити для своїх меншин, котрі проживають за кордоном. Але головна відповідальність за добробут нацменшини лежить на країні, на території якої вона проживає. Тобто активність і підтримка "материнської держави" до певної міри можлива, але вона має розглядатися завжди у контексті і з пересторогою.

Якою повинна бути політка держави щодо значних нацменшин, щоб забезпечити їхні права і водночас не сприяти поширенню сепаратизму?

Це один з найскладніших моментів. Нам відомі випадки, коли в певних регіонах країни національна меншість де факто стала національною більшістю, і це, звичайно, впливає на ситуацію. Проте наявність національної меншини в державі це не питання визначення, це питання факту. Хотів би зауважити, що чим сильніша меншість у чисельному, політичному та економічному вимірах в деяких частинах країни, тим більше влада має приділяти увагу іншим національним групам, які там проживають. 

Чи відстежує FCNM ситуацію із захистом прав українців в Росії, зокрема, історію із закриття Української бібліотеки в Москві?

Так, як і всі інші країни, Росія перебуває під нашим постійним моніторингом, незалежно від візитів та підготовки звітів.  Рівень політичної співпраці Консультативною комісією РЄ у кожній країні великою мірою залежить від політичного клімату. Проте це стосується не лише Росії. Звичайно, нам не завжди легко отримувати усю детальну інформацію з Росії, хоча  це дуже велика країна з різними типами меншостей. Ми також знаємо, що країни, які межують з Росією, намагаються піклуватися про добробут меншин, які живуть на її території, але це не завжди легко.