Союз європейських популістів і Росії - це інсценування

Аналітичний центр Deutsche Bank у Франкфурті-на-Майні опублікував дослідження "Профіль європейських популістів. Структури, сильні сторони, потенціал". У ньому розглядаються політичні установки, електоральні успіхи і перспективи популістських партій з Австрії, Великобританії, Німеччини, Греції, Іспанії, Італії, Нідерландів, Фінляндії і Франції. DW поспілкувалася із співавтором дослідження Ніколаусом Гайненом.

DW: Чому аналітичний центр Deutsche Bank, що зазвичай займається економічними питаннями, раптом зацікавився європейськими популістськими партіями?

Ніколаус Гайнен: Deutsche Bank є інвестиційним банком, що діє глобально, тому його цікавлять не тільки економічні тенденції, але й політичні процеси. Завдяки нинішній політиці Європейського центрального банку ситуація на ринках Європи зараз дуже стабільна. Ось ми й вирішили придивитися до можливих політичних ризиків.

Ви вважаєте, що популістські партії є фактором ризику для усього Європейського Союзу?

Раніше ми вважали, що популістські партії - це тимчасове явище. Але після тих успіхів, які популісти здобули останнім часом на виборах у різних країнах ЄС, цілком очевидно: нам доведеться мати справу із ними багато років, а можливо, й десятиріч. У політичному порядку денному популістів зазвичай особливе місце займають питання перерозподілу благ між державами. Тому зростання впливу таких партій буде підігрівати конфлікти всередині Євросоюзу. Тому вони становлять певний ризик для єдності Європи.

А кого ви загалом зараховуєте до популістів?

Якогось хрестоматійного визначення цього поняття не існує. Характерна риса будь-яких популістів - вони протиставляють себе істеблішменту, політичній та економічній еліті в своїх країнах. А ці еліти, особливо на півдні Європи, дуже часто не змінювались десятиліттями чи навіть століттями. Ще одна ключова характерна риса популістів - вони звертаються не до структурних проблем, а до особливо популярних і злободенних тем, наприклад, імміграція чи членство Греції в Єврозоні, і обіцяють людям швидкі та прості рішення.

Які ж саме популістські партії ви розглядали у своєму дослідженні?

Ми проаналізували 12 політичних сил з різних країн Євросоюзу: від радикально правого "Національного фронту" у Франції до радикально лівого руху СИРІЗА у Греції.

Впадає у вічі, що багато партій, які потрапили в перелік, в тому числі і німецька "Альтернатива для Німеччини" нині дуже активно і демонстративно налагоджують зв'язки із російським істеблішментом, із Кремлем.

Європейські популісти, що перебувають в опозиції, звісно, прагнуть знайти зовнішніх союзників, аби таким чином посилити тиск на власні уряди і Євросоюз. Цим і пояснюється як теперішнє зближення "Національного фронту" із Росією, так і візит в Москву грецького прем'єра і лідера руху СИРІЗА Алексіса Ципраса.

Чи можуть європейські популісти домогтися зміни політики ЄС по відношенню до Росії, перш за все - відміни санкцій? Адже СИРІЗА, наприклад, вже не опозиційна, а правляча партія.

Тут необхідно чітко розрізняти медійну картинку та політичну реальність. У багатьох таке враження, що європейські популісти створюють зараз коаліцію із Росією. Насправді ж це головним чином політична риторика - і з тієї, і з іншої сторони. Це інсценування, яке ці партії і Росія, перебуваючи в ролі аутсайдерів, віртуозно презентують засобам масової інформації. А от реального впливу на політику Євросоюзу популісти поки що не мають. Зокрема і тому, що вони дуже зосереджені на своїх суто національних темах і не мають спільного порядку денного на загальноєвропейському рівні.

Але ж є і загальноєвропейські теми, які, судячи з дослідження, об'єднують усіх чи дуже багатьох популістів Європи. Наприклад, негативне ставлення до європейського валютного союзу та грошової одиниці євро.

Більшість європейських популістів дійсно єдна у тому, що Єврозону в її нинішньому вигляді необхідно реформувати. Але в тому, які саме реформи потрібні, єдності немає жодної. Популісти з південних країн хочуть більше перерозподілу благ, партії з північних країн, перш за все - "Альтернатива для Німеччини", наполягають на відповідальності кожної держави за свої фінансові справи.

Я сумніваюся, що посилення популістських сил обов'язково має призвести до розпаду Єврозони. Але воно посилить суперечності між урядами країн, що в неї входять і в результаті призведе до зростання політичної нестабільності в єдиному валютному просторі. Тому можна виходити з того, що Європейському центральному банку доведеться ще цілу низку років згладжувати ці протиріччя, заповнюючи ринок наддешевими грошима.