Ще не все втрачено

Deutsche Welle: Пане Штюдеманн, у світлі останніх подій чи можна ще, на Вашу думку, якось врятувати асоціацію України з ЄС?

Дітмар Штюдеманн: Гадаю, так. Я абсолютно переконаний, що ЄС і надалі дуже серйозно ставиться до проекту "Східного партнерства" (а Україна відіграє ключову роль у ньому). Тому Європейський Союз робитиме усе, аби довести до логічного завершення цю Угоду про асоціацію. Засоби для вирішення, втім, звичайно, не лише в руках ЄС, який, на мою думку, має стати активнішим і запропонувати перспективи, які дозволять Україні звільнитися з російських лещат. З іншого боку, все залежить і від самої України, тобто від президента Януковича та його політичної верхівки, які, в свою чергу, мають покращити передумови для підписання цієї угоди. Погляньмо правді у вічі: вирішальним фактором для такої зміни курсу Києвом стала не Юлія Тимошенко, а просто-напросто надзвичайно нагальний економічний та передусім фінансовий тиск, під яким перебуває країна. А цей економічний і фінансовий тиск зумовлений не виключно російським тиском, а є результатом неправильних рішень українського політичного керівництва та проблем, які йому давно треба було вирішити, але чого воно не зробило.

Чи варто сподіватися на вирішення ситуації у ці останні дні, що залишаються до саміту у Вільнюсі?

Не знаю. У мене таке враження, що цього не станеться. Але це моя особиста думка. Для початку Київ та Москва, так би мовити, виграли трохи часу, щоб перевести подих, запропонувавши тристоронні перемовини, які я не вважаю доцільними. Це просто не вписується в концепції. Або ти обираєш інтеграційну перспективу, яку пропонує Москва, або ти робиш вибір на користь інтеграційної перспективи, яку пропонує Європейський Союз. ЄС пропонує інтеграційну перспективу на рівних, тоді як східна перспектива надходить з Москви, тобто організована централістськи. Це фундаментально різні аспекти, які Януковичу потрібно усвідомити. Гадаю, нині настане пауза. Усі учасники, сподіваюсь, оговтаються від шоку. До другої половини січня, припускаю, нічого не відбуватиметься, але потім треба буде терміново діяти…

Якщо вже мова зайшла про президента України, то чим Ви собі пояснюєте його мовчання нині?

Янукович, звичайно, перебуває під неймовірним тиском. Адже його спроба, так би мовити, балансування між Брюсселем та Москвою - те, що він називає багатовекторністю - не вдалася… Оскільки Янукович, по суті, довів країну майже до банкрутства та величезних проблем з ліквідністю, він, напевно, передусім робить ставку на те, що Москва винагородить непідписання угоди з ЄС відстроченням сплати боргів або ж значними кредитами, які дозволять Києву передихнути. Чи саме так і станеться, не знаю. Я особисто, однак, гадаю, що Росія насправді розглядає непідписання угоди, цей попередній внесок Януковича, як ознаку слабкості. Це дуже типово, і Москва радше посилить тиск, аби відносно швидко затягнути Київ у євразійський Митний союз. Опір цьому, мені здається, з боку Януковича та його оточення, не кажучи вже про всю країну, величезний…

Тобто, нині все виглядає так, що Москва може святкувати перемогу у перетягуванні канату з Брюсселем у вирішенні долі України?

Тріумф Путіна на даний момент я вважаю "пірровою перемогою". Путін не може винести Україну на своїх плечах: у Росії і в самої величезні труднощі з внутрішніми економічними та суспільними перетвореннями. Росія не зможе довго виживати лише за рахунок коштів, які отримує за свої газ та нафту. Росія сама мусить модернізувати свою економіку. Це величезні виклики, подолати які можна лише за допомогою західних "ноу-хау" та капіталовкладень. Тобто, в Росії у самої проблеми, а вона ще хоче взяти на повідок Україну. Цим шматком Путін поперхнеться. Другий агумент – Помаранчева революція залишила в Кремля по собі травму, яка, думаю, нагадує про себе досі. Тому те, що відбувається на вулицях сьогодні, мало би злякати Путіна…

Наскільки важливі нинішні протести українців проти рішення уряду про призупинення підготовки до укладання Угоди про асоціацію з ЄС?

Вони наочно продемонструють Януковичу, що його політика зазнала невдачі, що йому якнайшвидше потрібний, як кажуть американці, "reset" – перезавантаження. І я переконаний, що, попри велику недовіру (до нього - ред.) європейських столиць та американців, з ним готові говорити, інакше й бути не може. Однак передумовою є те, що він візьме курс на світоглядні зміни в українській економічній та фінансовій політиці. Це дуже важливо, бо в цьому полягають перспективи країни – це розуміє і така людина, як Янукович. У нього в уряді є й розумні люди. Не те, щоб там сиділа команда, яка тільки чекає вказівок з Москви.

Чи може Євромайдан стати другою українською революцією?

Все залежить від того, як реагуватиме політичне керівництво. Якщо насильством, то я передбачаю дуже небезпечний розвиток. Якщо ж влада відреагує з розумом, а це значить, почне переговори з опозицією, виявить готовність не лише дивитися у бік Москви, наче кролик на удава, а й активно шукати контакту з Брюсселем, європейськими столицями та Вашингтоном, тоді ці протести корисні…

Учасники Євромайдану сподіваються водночас продемонструвати Євросоюзу прагнення українців до євроінтеграції. Як ви гадаєте, чи зрозуміли цей месидж у Брюсселі, Берліні та інших європейських столицях?

Гадаю, так! Події 2004 року тут ще добре пам'ятають, а розчарування тим, що тодішня політична верхівка виявилася не в стані втілити результати, було великим не лише в Україні, а й у європейських столицях. Хоча нині можна критично сказати, що, напевено, Брюсселю тоді треба було робити більше. Тоді була можливість направити відносини Києва та Брюсселя у дуже позитивне русло, аж до перспективи вступу (до ЄС – ред.). Її упустили, і я гадаю, не можна, щоб такі упущення повторювалися. Адже майбутнє України полягає в модернізації. Це бажання суспільства в Україні (маю на увазі громадянське суспільство), так само як і бажання європейців – направити Україну у напрямку Європи, європейських цінностей, правової держави, контролю влади, модернізації, перетворень – у самих людей і в більшої частини політиків дуже велике.

Як же має нині діяти Європейський Союз, аби не втратити Україну вдруге?

Європейська політика стоїть перед величезним викликом. Їй не можна довго перебувати у стані шоку. Слід визнати, що у нас, звичайно, теж є проблеми. Наступного року вибори до Європарламенту. В Україні - вибори 2015 року. Ми все ще не подолали кризу в єврозоні. У нас величезні проблеми, але, думаю, це не повинно означати, що українську проблему можна засунути подалі, потрібно діяти дуже активно. Гадаю, необхідні термінові перемовини. І взагалі, у офісах європейських столиць та у Вашингтоні мали б інтенсивно розмірковувати, яким чином українській стороні можна надати конкретну допомогу.