Діоксид вуглецю – не лише «убивця клімату», а й перспективна сировина
8 серпня 2011 р.
За підрахунками Потсдамського Інституту кліматичних досліджень, людина може загалом викидати в атмосферу ще 230 гігатонн СО2, якщо глобальне потепління до кінця століття призведе до підвищення температури атмосфери максимум на два градуси. Скорочення обсягів викидів СО2 нині для політиків та науковців – одне з головних завдань. Але, можливо, є спосіб, що дозволить якось використовувати цей газ, замість простого викидання в атмосферу?
Спроби застосовувати діоксид вуглецю як сировину для індустрії здійснюються вже давно. Так, наприклад, за допомогою вуглекислого газу одержують речовину карбамід, що використовується як добриво. Так само фармаконцерни вже понад сто років використовують СО2 для виробництва аспірину. Але в цій молекулі приховано значно більший потенціал, переконаний мюнхенський професор хімії Бернгард Рігер. Він хоче за допомогою діоксиду вуглецю виробляти різні матеріали.
«Убивця» клімату як сировина
Доказом можливостей простої молекули Бернгард Рігер називає синтетичну речовину пропілен карбонат. Її одержують з СО2, і вже за кілька років потужний хімічний концерн BASF міг би налагодити її виробництво у великому масштабі. Ця хімічна реакція є відомою вже більше сорока років, але тільки тепер науковцям вдалося нею оволодіти. З правильними каталізаторами, які пришвидшують перебіг хімічної реакції, учені в науково-дослідному центрі Технічного університету Мюнхена можуть впливати на стабільну молекулу як їм заманеться. Чи буде цей матеріал прозорим, чи мутним, гнучким чи міцним, таким, що біологічно розкладається або таким, що не руйнується, залежить від волі науковців. Пропілен карбонат наполовину складається з СО2, тому може користуватися на ринку синтетичних речовин репутацією матеріалу, що може все.
Тести, які проводять з пропілен карбонатом, мають показати, яким потенціалом насправді володіє діоксид вуглецю як сировина. Після цього можуть відкритися перспективи використання його у різних галузях, наприклад, для виробництва метану, на якому вже нині їздять машини. Але поки що це все існує лише в уяві вчених. Аби ці грандіозні плани втілити в життя, потрібно подолати ще чимало викликів. Крім того, для реалізації таких сміливих ідей потрібна співпраця низки держав і підприємств.
Автор: Андреас Нолль/Наталя Неділько
Редактор: Євген Тейзе