Дискримінація жінок - нагальна проблема XXI століття

Чотири роки тому Єва переїхала з Росії до Нідерландів. Нині вона працює гідом у музеї при діамантовій фабриці у Амстердамі. Для того, щоб отримати це робоче місце, Єві довелося докласти чималих зусиль.

"Завжди не просто, оскільки це – інша культура. Я зобов’язана розуміти цю культуру та розмовляти мовою тутешніх мешканців. Це було важко, оскільки для мне це – повністю інший світ”.

Єва переїхала до Нідерландів, після того як одружилася із громадянином цієї країни. Втім, кількість таких випадків, стає все менше. Відповідно до інформації Організації об’єднаних націй, все частіше бажання жінки змінити місце приживання не пов’язане із родинними зв’язками. До того ж останнім часом іммігрують набагато більше представниць слабкої статі, які отримали добру освіту. Стереотип, що малограмотні жінки їдуть за своїм чоловіком, який добре влаштувався, має змінитися.

Існує багато причин, які змушують людей іммігрувати. Але всіх жінок об’єднує одне – вони відчувають подвійну дискримінацію – за статевою ознакою та національною. Нині в Євросоюзі мешкають 8 мільйонів іммігранток. Їм всім необхідно надати умови для інтеграції. Це один з головних пунктів доповіді, яку буде надано на розгляд Європарламенту цього місяця. Її автор – Роді Кратса-Тсагарополу говорить:

"Усі дослідження показують, що жінки - іммігранти піддаються дискримінації: порушуються їхні основоположні права, їх дискримінують на роботі. Ми маємо визнати, що ці проблеми існують, і подумати про те, як ми можемо захистити жінок – на національному та європейському рівнях. Ми маємо цінувати людський потенціал. Це – дуже важливо і необхідно для європейського ринку.”

Нині у Нідерландах тема імміграції є особливо гострою. До кінця 90х тут існувала традиція толерантного ставлення до інших культур і мирного співіснування представників багатьох народів. Потім – уряд консерваторів запровадив жорстку політику у цій сфері. Програми інтеграції, які включають вивчення мови, політичного устрою та культурних особливостей держави, стали обов’язковими. Досвід Нідерландів застосували також Данія та Австрія. Вчителька датської мови Анке Хоекстра вважає, що нова політика є дуже позитивною.

“Мова є дуже важливою для іммігранток, щоб вони могли зрозуміти світ навколо них. Більшість цих жінок пішли б добровільно вчити мову. Але є багато таких, яким чоловік або батьки забороняють це робити. У цьому сенсі – добре, що вивчення мови є обов’язковим.”

Міністерство інтеграції Нідерландів хоче, щоб усі емігранти відвідували такі курси, оскільки знання мови може допомогти знайти їм роботу. Рівень безробіття жінок-імігранток вдвічі більший, ніж чоловіків. Якщо ж вони влаштовуються на роботу – це загалом некваліфікована праця із низькою зарплатнею. Навіть якщо жінки приїжджають, маючи диплом про вищу освіту, їм все одно доводиться іще вчитися або ж відвідувати курси.

Єва не змогла отримати роботу одразу, тож їй довелося іще раз отримувати диплом магістра з міського планування.

“Потрібно знову повертатися до школи, або ж до університету, і лише тоді можна буде знайти роботу”.

Фатімі знайти роботу не вдалося. До того ж нещодавно її прохання про отримання притулку було відхилене. Тепер вона має залишити країну, а заразом і власного чоловіка, що легально працевлаштувався, та двох дітей, які тут народилися. Якщо чоловік висловить бажання повернути дружину та надасть докази того, що заробляє достатнього грошей, Фатімі, можливо, дозволять повернутися. Багато жінок, які легально емігрували до країн ЄС є повністю залежними від своїх чоловіків.

"Можна сказати, що ти – комусь весь час підзвітний. Ти маєш закривати багато на що очі, вуха, постійно себе контролювати. Кожна жінка мріє бути незалежною та вільною. Але це просто нереально”

Комітет гендерної рівності та прав жінок Європарламенту закликає держави ЄС надавати жінкам дозвіл на проживання не залежно від їхніх чоловіків. Приміром після того, як жінка рік мешкала у країні, вона має отримати документи, які в неї гарантовано не відберуть, якщо вона залишить свого чоловіка. Так звана “легальна незалежність” є дуже важливою, коли йдеться про жорстоке поводження із жінками і зокрема домашнє насилля. Оскільки іммігрантки – є більш незахищеними у цьому відношенні – вони дуже часто не знають своїх прав та відчувають себе ізольованими. Нурдан Татоглу – турчанка, яка мешкає у Нідерландах, заснувала громадську організацією, щоб допомогти жінкам.

" Кезбан мала двох дітей Медін та Сіан. Коли її вбили, дітям було 6 і дев’ять років. З того часу минуло вже 7 років. "

Кезбан вбив колишній чоловік, оскільки вона збезчестила його, подавши на розлучення. Нині настав час, більше не закривати очі на подібні злочини, - вважає Гільтруд Бреєр – депутат Європарламенту від Німеччини.

"Ми не можемо більше дивитися у бік, виявляючи штучну толерантність. Ми говоримо про те, що жінок примушують виходити заміж, вони стають жертвами злочинів заради честі. Жодні релігія, жодна культура, не може бути терпимою до цих злісних порушень прав людини. Ми – європейці більше не можемо оминати цю проблему. Ми маємо розробити європейський план, як допомогти цим жінкам”.

В різних державах ЄС є різні програми допомоги жінкам-жертвам домашнього насилля. Але комітет Європарламенту з прав жінок вимагає від усіх держав Євросоюзу ухвалити закони, відповідно до яких, люди, що вчинили такі злочини, мали б нести сувору кримінальну відповідальність.

"Для мене все це є просто шокуючим. У 21 столітті – ми все ще маємо про це говорити. Ми-жінки все ще маємо захищати власні права і боротися за те, щоб не відчувати постійного тиску. Але ми повинні це робити, щоб щось зрушилося”, -

говорить Нурдан Татоглу. Нещодавно вона зняла невеличкий фільм про проблеми емігранток. Нині його перекладають багатьма мовами. Назва стрічки “Якби на її місці була я”.

Тетяна Карпенко