Держава обіцяє шахтарям лише «прожекти»

Кинуті будинки, поруйновані будинки культури, закриті дитячі садки. Після так званої «реструктуризації вугільної галузі» в середині 90-х за шахтарськими містечками в Донбасі міцно закріпилася назва «депресивні регіони». Так само ситуація виглядає і сьогодні.

«У моєму будинку майже половина квартир – покинуті. Така ж ситуація в цілому поселенні. Як ми не боролися, які війни не вели, але школу минулого року все одно закрили, а приміщення виставили на продаж», - розповідає Deutsche Welle мешканець Сніжного, шахтар Юрій Ситніков. Саме містечко складається з невеличкого центру та шахтарських поселень довкола.

А віз і досі там…

«Уявіть собі, що кожну зиму я ношу вугілля на четвертий поверх, аби опалювати свою квартиру в багатоповерхівці. Майже всі шахтарські поселення – не газифіковані, централізованого опалення в нас узагалі немає, котельні зруйновані, крім однієї, яка дає газ на маленький мікрорайон. А так – кожен гріється, як може. А коли були морози, пів нашого селища місяць залишилися ще й без води», - скаржиться шахтар.

Юрій Ситніков працює на шахті «Зоря», єдиній у Сніжному, що функціонує на повну потужність. Утім, багато його друзів працює на так званих «дірках» - так місцеві називають нелегальні шахти-копанки. «А всі ці державні проекти про відкриття нових місць – це все побрехеньки. Ну, відкриється якийсь маленький приватний магазинчик, то це що – вихід із ситуації? Де ж ці нові підприємства, про які нам розповідають? Хоча б сміттєпереробний завод побудували чи сільськогосподарські підприємства, а так поля навколо закинуті», - каже чоловік.

Боротьба за «Ударник»

Майже все місто працює на «дірках», каже інший мешканець Сніжного, шахтар Володимир Ярощук. На шахті сплачують приблизно п'ять тисяч гривень, а на «дірці» - в будь-якому разі більше, хоча й жодних соціальних гарантій, навіть якщо станеться трагічний випадок, розповідає шахтар. Нині весь колектив шахти «Ударник», де працює Ярощук, а це 900 людей, бореться проти закриття цього вугільного підприємства.

Вся біда в тому, каже досвідчений шахтар, що держава ніколи взагалі не думала, а що ж буде із шахтарськими поселеннями, якщо шахти закриють. «У таких як я, шахтарів-пенсіонерів, є ще бодай якісь соціальні гарантії. А от у молоді перспективи дуже похмурі. Шахти закривають, поселення вмирають, а землі заростають бур’яном. Де ж та державна програма?!» - риторично запитує гірник.

Скепсис не перспективу

Коли закривалися шахти років 15 тому, то чиновники всіх рангів розповідали, що виділяються величезні кошти на створення нових виробництв та нових робочих місць. Утім, куди саме поділися заявлені мільйони, ніхто достеменно сказати не може, зазначає місцевий журналіст Валентина Портнова. Сніжне могло б навіть позмагатися за інвестора, адже тут існують старі підприємства, де збереглися і площі, і комунікації, і навіть під’їзні шляхи. Утім, інвестора як не було – так і немає, зауважує журналіст.

Нині на всіх рівнях обговорюються плани взяти шахт в концесію. Тоді власник міг би модернізувати виробництво. Але мешканці шахтарських містечок залишаються скептичними: хто це буде і наскільки чесно все це відбуватиметься?

Автор: Каріна Оганесян
Редактор: Христина Ніколайчук