Cатиричну п'єсу про Дем'янюка покажуть у Києві

Скандальна п'єса "Голокост кабаре: суд над Іваном Дем'янюком", яка свого часу викликала резонанс у Канаді, США та Німеччині, дісталася й Києва. Театральну розповідь про чоловіка, якого упродовж багатьох років вважали одним з найбільш розшукуваних нацистських злочинців, наприкінці квітня вперше покажуть на його батьківщині - в Україні. 

Постановники, київський театр "Мізантроп", розповідають, що одна з задач вистави - спровокувати глядача подивитися на особистість Івана (Джона) Дем'янюка, та й загалом на болісну історію двадцятого століття, під новим кутом. І це не дивно, адже зроблена у форматі кабаре-вистави драма поєднала реальні факти та вигадку, дошкульні жарти, украй чорний гумор та трагедію особистості, показуючи головного персонажа і як ката, і як мученика.

Один з героїв п'єси дивується: "Як може бути так, що найприязніша людина, яку можна було б зустріти, водночас є жорстоким вбивцею?" На таке запитання автор сценарію, канадієць з єврейським корінням Джонатан Гарфінкель відповідає DW, що прагне збентежити глядачів таким "людяним" підходом: "Це ключова теза щодо протиріч людей: ми креативні, люблячі творіння, які здатні вбивати. Можемо як створювати, так і руйнувати". На думку Гарфінкеля, ця історія важлива і сьогодні, коли світ колихнувся у бік атмосфери "страху, популізму та ультранаціоналізму". Сатиричний характер вистави, додає драматург, допомагає додати історії контексту та розкритикувати механізми політики у світі. 

Призабута в Україні справа Дем'янюка

Процес над Дем'янюком тривав півтора роки в Мюнхені. У травні 2011-го року суд присудив йому п'ять років ув’язнення за причетність до страти понад 28 тисяч в’язнів у концтаборі Собібор. Проте вирок так і не набув чинності. Захист засудженого подав апеляцію, в очікуванні на її розгляд Дем'янюк помер у комфортабельному баварському будинку для людей похилого віку. Суд вищої інстанції не встиг винести вердикт, тож вина українця не може вважатися абсолютним фактом.

На переконання німецьких органів обвинувачення, саме Дем'янюк під час Другої світової війни добровільно працював на СС та відправляв ув'язнених до газових камер. Адвокати наполягали на неможливості довести навіть факт перебування Дем'янюка у Собіборі. Сам Дем'янюк відкидав свою причетність до інкримінованих йому злочинів та заявляв, що сам є "жертвою нацизму".

У 1952-му році Дем'янюк емігрував до США, вказавши у документах, що ніколи не працював на рейх. Оселився у штаті Огайо, взяв ім’я "Джон" та довгий час працював автомеханіком. У 1986-му його видають Ізраїлю - кілька свідків упізнали в ньому охоронця з табору смерті Треблінка на прізвисько "Іван Грозний". Його засудили до смертної кари, проте пізніше вирок скасували - з'явилися документи, які допускали, що Дем'янюк та "Іван Грозний" - різні особи.

У 2002-му році США позбавили його громадянства, у 2009-му - екстрадували до Німеччини, яка заявила про докази його служби у Собіборі. За процесом стежили в усьому світі, преса називала Дем'янюка українцем, тоді як в Україні на процес реагували мляво. Хіба що Львівська облрада звернулася до тодішнього президента Віктора Ющенка з проханням звільнити Дем'янюка з німецької в'язниці.

П'єса ж Гарфінкеля залишає питання щодо вини Дем'янюка відкритим. 

Джон-Іван як символ протиріччя людської натури

44-річний автор п'єси наголошує, що не намагався інакше показати роль українців у Голокості або звинуватити Україну чи Дем'янюка. "Я написав цю п'єсу, бо мені цікавий Дем'янюк і як символ, і як людина. Хотілося дослідити природу процесів щодо військових злочинів та наші спроби осягнути минуле, зокрема Голокост, як на суспільному, так і на особистому рівні", - зазначає Гарфінкель.

У його тексті Дем'янюк показаний двома персонажами. Перший - "Джон" - відданий дружині сім'янин, фанат бейсболу та "американської мрії". Другий - "Іван Грозний" - його темне альтер его, нацистський вахман, прихильник жорстких антисемітських жартів та насильства над в'язнями. Обидва герої ведуть постійний діалог щодо вини та невинуватості на тлі жорсткого гумору, оманливого пафосу, бурлескних пісень і танців.

"Думаю, глядачів захопить п'єса, кумедна та похмура водночас", - сподівається Гарфінкель та додає, що не хоче залишати аудиторію із готовими, "чорно-білими" відповідями. Він прагне звернути увагу українців на уроки Голокосту, щоб рухатися в майбутнє навіть у непрості часи. "Якщо люди вийдуть після вистави ошелешені, втягнені у критичну дискусію - це буде успіх", - додає драматург.

Вистава-провокація

Вистава має провокувати вже починаючи з афіші, де зображений порожній інвалідний візок. Якщо це не злякає глядача, то він "наш", готовий сприймати болючі теми мовою іронії, кажуть організатори вистави у Києві. За їх словами, постановка в Україні відрізняється від німецької чи канадійської - її адаптували до психології "нашого глядача", говорить DW композитор, співзасновник "Мізантропу" Дмитро Саратський. Для української вистави він написав оригінальну музику, тоді як режисер Ілля Мощицький інтерпретував текст з розрахунку на публіку сьогодення.

"Не існує абсолютного добра і зла в усіх конфліктах, особливо в історичних фактах. Хто правий чи винуватий в тій чи іншій ситуації, залежить тільки від того, по який бік барикад знаходишся", - додає Саратський та наголошує, що розуміння цього "фундаментально важливе" для формування нової української еліти.  

На запитання DW щодо потреби переосмислення ролі й інших історичних персонажів Саратський зазначає, що Дем'янюк став відомим фактично завдяки гучному судові. Композитор визнає, що у 20-му сторіччі контроверсійних постатей в Україні було чимало, проте робити виставу про Бандеру чи Петлюру йому б не хотілося.