Глава МЗС Латвії: Постачання зброї Україні не виключене

Deutsche Welle: Канцлерка ФРН Анґела Меркель заявила, що не бачить можливості вирішення конфлікту в Україні військовим шляхом. Вона також наголосила, що Німеччина не постачатиме озброєння Україні. Чи погоджуєтеся Ви з цією думкою?

Едгарс Ринкевичс: Я згодний з тим, що існує лише одне вирішення - політичне і дипломатичне. Ми усі маємо розуміти, що урешті-решт, коли бої завершаться, відбуватиметься дискусія. Проте я маю сказати, що ми не можемо виключати зміни стратегії. Якщо переговори, які нині тривають між Україною та Росією за дуже активної участі Німеччини і Франції, зазнають провалу, постане велике питання: що далі?

Я думаю, що ми не можемо допустити, аби сепаратисти за підтримки Росії, російських військових і бойової техніки просувалися, куди хочуть. Я би не виключав, що у певному моменті постачання зброї (Україні. - Ред.) може стати зміною стратегії. Дане рішення точно не прийматиметься на рівні Європейського Союзу, ми такого не робимо. Це буде рішення окремих країн-членів.

Чи вважаєте Ви як міністр закордонних справ Латвії, що Україні потрібно зараз надати зброю?

Спершу треба дочекатися наслідків політичних дискусій і завершення телефонної конференції (8 лютого між президентами Порошенком, Путіним, Олландом та канцеркою Меркель. - Ред.). Однак, підкреслюю, не можна виключати того, що на певному етапі це (постачання зброї Україні. - Ред.) було би правильним рішенням.

Проте існує інший дуже важливий аспект, який нам необхідно враховувати - це економічна і фінансова підтримка України. У той час, коли ми дуже сконцентровані - і це виправдано - на бойових діях на Донбасі, а також на реалізації мінських домовленостей, ми також маємо звертати увагу на ситуацію в Україні, на питання економіки, фінансової стабільності, енергетики. У цих аспектах Україні зараз теж треба надати підтримку. Країна потребує більше, ніж 1,8 мільярда євро, які ми раніше виділили. Я думаю, що міжнародна спільнота також має надати (Україні. - Ред.) вагомий пакет економічної та фінансової підтримки.

Переходячи до грошей. Україні потрібно більше десяти мільярдів доларів США, можливо, 15. Однак міжнародна спільнота не поспішає надавати ці гроші відразу. Чому?

Однією із причин, звичайно, є невизначеність у зв’язку із конфліктом в Україні, а також нинішня політична ситуація. Та окрім того, на мою думку, цього разу міжнародна спільнота хоче бачити чіткий план реформ. Мова йде не просто про гроші, не прив’язані до певних умов. Ці гроші повинні підтримувати можливо дуже непопулярні, але дуже необхідні реформи економіки і соціальних структур країни. Тож ідеться про план реформ, а також про результати, які мають бути продемонстровані доволі швидко.

Чи розчарований Євросоюз процесом утілення реформ в Україні? Чи можна стверджувати, що Київ не дотримався даних ним обіцянок?

Я не думаю, що ми зараз можемо звинувачувати Україну у невдачі. Вони (представники українського уряду. - Ред.) роблять те, що можуть у дуже складній ситуації. Якщо поглянути на минулий рік - вибори президента, вибори парламенту, місцеві вибори, війна, яка нині точиться в Україні, а також дуже глибокі протиріччя між суспільством і деякими посадовцями. Це дуже важкий час випробувань.

Я сподіваюся, що український уряд і українська громадськість усвідомлюватимуть, що іншого шляху немає, якщо вони насправді хочуть бачити свою країну процвітаючою і стабільною у середньостроковій або довгостроковій перспективі. Немає іншого шляху, аніж реалізувати дуже важкі й цілеспрямовані реформи. На даний момент я не можу нікого звинувачувати. Однак ми очікуємо від України більших зусиль у реформуванні економіки та соціальної сфери. При цьому ми всі розуміємо, що це дуже важко.