Газовий конфлікт: Росія, Україна і ЄС повинні домовитися

Шанси на успіх наміченої у Брюсселі на 29 жовтня чергової тристоронньої зустрічі щодо газу між Росією, Україною і ЄС вельми високі. Газова суперечка явно затягнулася, зима вже фактично розпочалася, до того ж багаторічний комісар ЄС з енергетики Ґюнтер Еттинґер 1 листопада переходить на іншу роботу, і його наступникові знадобиться час, щоб увійти в курс справи і стати ефективним посередником і компетентним переговірником. Тому відступати далі нікуди: вікно можливостей може закритися.

У кожної сторони - свій нагальний інтерес

Водночас кожна зі сторін вельми зацікавлена зараз у якнайшвидшому відновленні постачань російського газу Україні хоча б до кінця березня 2015 року ("зимовий пакет"). На перший погляд, найбільше зацікавлена в цьому сама Україна, адже вона ризикує зіткнутися взимку з дефіцитом енергії і палива. Однак, якщо вона опиниться в умовах, наближених до гуманітарної катастрофи, то просто почне відбирати газ з транзитних трубопроводів, що йдуть її територією з Росії в країни Євросоюзу.

Саме тому ЄС так прагне якнайшвидшого врегулювання ситуації: у Брюсселі побоюються зимових перебоїв в енергопостачанні. Крадіжки газу, природно, побоюється і Росія, адже вона опиниться у становищі постачальника, який не виконує зобов'язань перед замовниками з усіма фінансовими і юридичними наслідками. До того ж, до нинішнього конфлікту Україна була третім за важливістю клієнтом "Газпрому" після Євросоюзу та Туреччини. Поновлення поставок обіцяє російському держконцерну (і російській скарбниці, яка переживає непрості часи) приплив живої валюти, хоча б часткове погашення українських боргів і перспективу збереження певної частки на газовому ринку сусідньої країни.

Що заважало домовленостям?

Що ж заважало досі досягненню домовленостей? На це питання можливі різні відповіді. Тут і борги "Нафтогазу України" за вже отриманий від "Газпрому" газ, і суперечка двох цих компаній в Стокгольмському арбітражному суді про те, хто скільки мільярдів кому винен, і політичні інтриги. Очевидно, всі ці чинники відіграли певну роль.

Так, Росія могла з політичних міркувань затягувати переговори, щоб в умовах близької зими і передвиборчої боротьби напередодні 26 жовтня посилити тиск на Україну. З іншого боку, українському керівництву затягування теж могло бути на руку, оскільки "образ ворога" зазвичай сприяє мобілізації виборців.

У свою чергу, Євросоюз явно не прагнув відразу ж обіцяти Києву кредити на оплату газу, щоб не створювати у нього, та й у Москви, ілюзій щодо фінансових можливостей та готовності ЄС оплачувати російсько-українські енергетичні угоди. До того ж цілком ймовірно, що і Брюссель чекав підсумків голосування, щоб подивитися, яким буде новий склад Верховної Ради, і чи вдасться сформувати в ній міцну дієздатну більшість.

Пояснюючи свою незговірливість, сторони, особливо російська, якийсь час посилалися на свої позови, подані в червні в Стокгольмський арбітраж: мовляв, будь-яка поступка може негативно вплинути на остаточний вердикт суддів. Проте згодом цей аргумент відійшов на задній план, і у центрі уваги опинилися фінансові аспекти: розміри боргу, який частково погашається компанією "Нафтогаз України", ціна того газу, який "Газпром" в рамках "зимового пакету" постачатиме до кінця березня на умовах передоплати, а також джерела фінансування цих поставок.

Євросоюз підтримав російську позицію, згідно з якою перед поновленням будь-яких постачань газу в Україну Київ повинен хоча б частково оплатити свої борги (для остаточного розрахунку необхідний вердикт Стокгольмського суду). У свою чергу, Росія погодилася на погашення заборгованості за 2013 і 2014 роки за мінімальною обговорюваною ціною 268 доларів за тисячу кубометрів.

Євросоюз повинен надати гроші на бридж-кредит

"Ми могли б встати в позу і сказати, що ні, платіть все. Мені довелося натиснути на "Газпром"", - розповів Володимир Путін 24 жовтня учасникам міжнародного дискусійного клубу "Валдай" в Сочі. Російський президент фактично прийняв у цьому питанні українські умови. У разі спільної домовленості на переговорах 29 жовтня Україна матиме у лічені дні переказати "Газпрому" перший транш у розмірі 1,45 мільярда доларів, а до кінця року - ще 1,65 мільярда, загалом - 3,1 мільярда.

Росія наполягла на тому, що заплановані до кінця березня поточні поставки здійснюватимуться на основі передоплати. "Нам довелося прийняти це як попередню умову", - повідомив єврокомісар Ґюнтер Еттинґер після попередньої тристоронньої зустрічі в Брюсселі 21 жовтня. Ціна газу в рамках цих зимових поставок становитиме 385 доларів. Про цю цілком "європейську" ціну Володимир Путін і Петро Порошенко домовилися ще на саміті АСЕМ в Мілані 17 жовтня. Після цього президент України заявив: "Досягли згоди, де-факто прийнявши українську позицію".

Одночасно "Газпрому" довелося відступити від свого одвічного правила продавати газ за принципом "бери або плати", що гарантує певні обсяги збуту. Ще 26 вересня після переговорів у Берліні міністр енергетики Росії Олександр Новак наполягав, що 5 мільярдів кубометрів "повинні бути обов'язково куплені". Тепер же йдеться про те, що з листопада по березень "Нафтогаз України" може імпортувати близько 4 мільярдів кубометрів.

Відкритим залишається тепер тільки питання оплати поставок. Саме на цьому попередній раунд тристоронніх переговорів у Брюсселі 21 жовтня і застопорився. Однак 24 жовтня канцлер Німеччини Анґела Меркель заявила, що "існує необхідність в певному бридж-фінансуванні", продемонструвавши, що в ЄС проблему усвідомили і тепер терміново шукають спосіб відшукати, за повідомленнями ЗМІ, близько двох мільярдів євро (2,5 мільярда доларів), які можна було б позичити Україні.

Ці гроші дозволили б Києву перекинути фінансовий "місток" (бридж) до наступного кредиту Міжнародного валютного фонду (МВФ), який може бути виділений не раніше лютого наступного року, і поклали б край нинішній газовій суперечці.