Листи до зони АТО
26 червня 2014 р."Не знаю, як до Вас звертатись, бо не знаю, кому пишу, але точно знаю - герою!», - так починається один із сотні листів, котрі українці пишуть щодня і через громадських активістів передають воякам у зону АТО. "Ви стоїте на грані добра і зла. І ми тут, в тилу, бачимо це по обличчях наших дітей, які пишаються своїми захисниками. Ніхто не змушує цих діточок малювати крейдою яскраві послання на асфальті, писати вам листи. З дитячою безпосередністю своїм маленьким серцем вони й самі відчувають, хто тут насправді Воїни Світла", - пише молода харків'янка у своєму електронному посланні.
Листи надходять з усіх регіонів України, розповідає в інтерв'ю DW активістка з Києва Аліна Михайлова. "Люди пишуть їх на електронну скриньку, звідки ми їх забираємо", - каже вона. Разом з колегами дівчина роздруковує електронні послання, запаковує їх у конверти і передає через громадську ініціативу "Армія SOS" силовикам у зону проведення антитерористичної операції. "Звісно, хлопці просять листи від руки, бо це енергетика людини, живі відчуття і переживання, а механічний текст - не зовсім те. Однак і від таких листів не відмовляються", - пояснює Михайлова.
Дитячі малюнки рятують від божевілля
"Ця військова пошта, ця вісточка - як духовна їжа, як надія, як елемент сили, що підтримує солдата, який мусить щохвилини пам'ятати, за що ризикує своїм життям", - вдається до порівняння львівська активістка Юлія Захарчук. За її словами, з передової, зі Слов'янська, куди передаються посилки з дитячими листами і малюнками, телефонують солдати і дякують, в першу чергу, не за одяг та їжу, а саме за листи. Захарчук розповідає, що бійці другого батальйону Нацгвардії, що нині дислокується під Слов'янськом, кажуть, що розвісили малюнки від дітей на стіні і постійно перечитують їхні листи. "Хлопцям психологічно надскаладно, - каже активістка. - Вони самі зізнаються, що божеволіють, бо відчувають, що країна їх кинула. І така пошта - власне, дитяча безпосередність - додає їм сили", - зазначила співрозмовниця.
У Львові дитячі малюнки збирали під час флешмобу, який організувала громадська ініціатива "Медична допомога Армії". За кілька днів організатори планують провести ще одну акцію, бо попит на малюнки серед солдатів дуже великий, каже Захарчук.
Люди несуть провізію
Утім, до зони АТО разом із "духовною" підтримкою громадський сектор надсилає і різноманітну провізію. Львів'янин Андрій Коляса не пише листів і не малює, бо вважає це жіночою справою, але приніс два ящики з одягом та харчами для передачі на передову. "Це найнеобхідніші речі для конкретних осіб, які стоять на блокпостах. Що потрібно, я дізнався телефоном. Це труси, шкарпетки, засоби гігієни, деякі продукти. Хлопці кажуть, що замотують ноги у газету, бо немає шкарпеток", - каже чоловік в інтерв’ю DW.
Коляса допомагає таким чином не вперше. Нещодавно активіст з однодумцями закупили ліхтарики для десантників, а також тепловізори та бронежилети. Амуніцію і засоби захисту чоловік передавав безпосередньо у руки воякам, а не командирам. "Дорогі речі, засоби індивідуального захисту, ми самі передаємо солдатам. Керівництву не довіряємо, бо речі не доходять до вояків, їх розкрадають. Проблеми є і з поштою, - нарікає Коляса. - Передачі зникають дорогою, а потім їх продають рядовим військовим".
Для передачі ліків, харчів та амуніції шукаємо різні шляхи, розповідає член громадської ініціативи "Допомога армії України" Юрій Дмитришин. Провізію зазвичай приносять доброчинці, але окремі медикаменти активістам доводиться закуповувати.
Куди зникли медикаменти зі столичного Євромайдану?
"Ми уже три місяці поспіль десятками ящиків відправляємо на Схід України медикаменти, які назбирали ще за часів Євромайдану, - каже Дмитришин. - А куди вивезли ліки, які назбирали у столиці? Це ж тонни медикаментів, якими можна покрити всі потреби війська",- риторично запитує представник ініціативи.
Під час інтерв'ю з DW активіст телефоном розмовляє з головним лікарем українського батальйону "Азов", що дислокується у Донецькій області: "Так, зрозумів, антибіотики, знеболюючі. Бинти, джгути висилати? Військові набори - це складно, там входять сильні знеболюючі, з наркотичної групи. Ми зберемо, кажіть, що класти". Зазвичай лікарі з передової просять ліки першої необхідності, каже Дмитришин.
Проблеми є і з доставкою провізії, бо кожна поїздка на Донбас - це ризик життям, пояснює активіст. За його словами, громадський сектор працює відразу кількома шляхами: "Передаємо перевіреним людям, які регулярно їздять на схід. Переправляємо до Дніпропетровська, де футбольні ультрас, з якими ми тісно співпрацюємо, забирають і везуть військовикам в зону АТО. Дещо і поштою пересилаємо, якщо не йдеться про територію військових дій", - пояснює співрозмовник. Попри довіру, активісти завжди перевіряють, чи дійшла передача до адресатів, безпосередньо зателефонувавши воякам.