Відзначені за справу миру

Організації із заборони хімічної зброї (Organisation for the Prohibition of Chemical Weapons, OPCW), яка була заснована 1997 року для контролю за дотриманням Конвенції про заборону хімічної зброї, а нині займається ліквідацією арсеналу хімічної зброї у Сирії. Норвезький Нобелівський комітет в Осло обрав OPCW з-поміж 259 номінованих - це рекордна кількість.

Європейський Союз вшанували як зразок мирної співпраці між державами. Турбйорн Ягланд, голова комітету Нобелівської премії, а також Гейр Лундестад, директор інституту Нобеля, вже упродовж багатьох років виступали за присудження ЄС цієї винагороди.

Лауреатом Нобелівської премії миру 2010 року став китайський правозахисник і дисидент Лю Сяобо. Наприкінці 2009 року його було засуджено з політичних мотивів до 11-річного увезення. Перед присудженням премії офіційні власті КНР намагалися не допустити цього. Нині дисидент все ще за ґратами.

У грудні 2009 року Барак Обама отримав під час свого короткого візиту до Осло Нобелівську премію миру. Його відзначення зустріли досить критично, бо відбулося воно, на думку скептиків, занадто рано. Тобто Нобелівську премію миру Обамі розглядали радше як аванс для подальшої гідної роботи, спрямованої на досягнення миру в світі без атомної зброї.

2007 року було відзначено Раджендру К. Пачаурі (голову Ради ООН з питань клімату) і екс-віце-президента США Ела Ґора за боротьбу зі зміною клімату на планеті. Передусім йшлося про намагання досягнути кращого взаєморозуміння в умовах зміни клімату, заподіяної людьми. Ел Ґор у своїй промові з нагоди отримання премії заявив зокрема, що США й Китай відповідальні за значні прогалини в охороні клімату.

Мута Маатай Ванґарі стала першою африканською жінкою, яка отримала Нобелівську премію миру. Кенійська професор й науковець була удостоєна нагороди за внесок у сталий розвиток, демократію і мир. 1977 року вона заснувала рух Green Belt Movement, який виступає передусім за права жінок і збереження довкілля.

Іранська юрист Ширін Ебаді стала першою мусульманкою і першою іранкою, яка отримала Нобелівську премію миру. Її вшанували нагородою за „особливі заслуги в боротьбі за мир”. Передусім ідеться про роботу Ширін Ебаді на ниві дотримання прав людини, зокрема прав жінок і дітей. Отримуючи нагороду, іранка була без хустки на голові. Це трактувалося як сильний виклик консервативним іранським порядкам.

Дванадцять років тому норвезький Нобелівський комітет вирішив поділити нагороду. А поділили її між інституцією Організація об’єднаних націй, яку представляв тодішній голова Генеральної асамблеї, південний кореєць Хан Сен Су та Генеральний секретар ООН Кофі Аннан.

1993 року шеф палестинців Яссир Арафат вів від імені організації визволення Палестини PLO переговори, спрямовані на досягення двостороннього визнання. Минув рік після переговорів, як йому разом з Шимоном Пересом і Іцхаком Рабіном було вручено Нобелівську премію миру. Щоправда, їхні зусилля щодо вирішення конфлікту на Близькому Сході виявилися марними досі.

Президент ПАР Фредерик де Клерк зробив свій дуже вагомий внесок у скасування апартеїду в Південній Африці. Нельсон Мандела, лідер забороненої партії African National Congress змушений був провести 27 років за ґратами. 1993 року їм двом вручили Нобелівську премію миру за перемогу над апартеїдом. Через рік після цього Мандела став першим чорношкірим президентом ПАР.

Він розпочав фактичний кінець комуністичного режиму й самого Радянського Союзу. Його політика розрядки сприяла падінню Берлінського муру та німецькому возз'єднанню. 1990 року Михайло Горбчов отримав за все це Нобелівську премію миру. Але через складну політичну ситуацію в СРСР його останній президент не наважився особисто їхати в Осло отримувати премію.

Коли 1989 року Нобелівську премію миру вручили Тенцзину Ґіямцхо, 14-му Далай Ламі, норвезький комітет не обґрунтовував своє рішення. Це був рік, коли в Китаї жорстоко придушили демократичний рух.

Коли Нобелівську премію миру присудили Лехові Валенсі, він послав до Осло отримувати її свого сина Богдана й дружину Дануту. Сам колишній лідер польської профспілки "Солідарність" перебував тоді під домашнім арештом і міг слідкувати за церемонією в Осло лише через короткохвильовий радіоприймач.

Нагородження "Ангела бідних", матері Терези, норвезький Нобелівський комітет теж практично не обґрунтовував. Її праця задля блага бідняків у Калькутті на весь світ прославила народжену в Скоп’є монахиню.

Канцлер ФРН Віллі Брандт став першим німцем після Другої світової війни, якому дали премію миру. Тоді це присудження комітету не треба було обґрунтовувати. Але відомо, що його головна заслуга – робота задля послаблення напруження між Західною та Східною Європою тих часів.