Від Хойсса до Рау. В історії ФРН було вісім президентів
23 травня 2004 р.
�тів ФРН.
Досі в історії Федеративної республіки Німеччина було вісім федеральних президентів. Кожен з них своїм особистим чином вплинув на розвиток країни і певною мірою визначив її обличчя в кожний конкретний період часу. Однак, попри усі різниці, пов”язані з особливосями самих президентів, існує одна важлива спільна риса, що їх об”єднує - усі вони служили народові й державі і розбудовували її імідж на світових обширах.
Першим президентом повоєнної Західної Німеччини став 1949 року Теодор Хойсс. Після розгрому нацизму він уособлював собою нову Німеччину. Особливості мови цього приємного й доброзичливого чоловіка з сигарою, якого називали ”папа Хойсс”, і досі залишаються в пам”яті громадян:
”Я мушу на цьому місці з усією впевненістю сказати, що я прагнув обійняти цю посаду не через невгамовне честолюбство. Для мене це пов”язано з відмовою від певних особистих речей. Адже, обійнявши цю посаду, я змушений відкласти вбік деякі мої плани наукового та літературного характеру. Але я мушу сказати, що я ще ніколи не уникав жодного завдання, якщо цього вимагав мій обов”язок”.
Хойсс був людиною з прекрасною освітою і ліберальними поглядами. Він був якраз такою фігурою, яка потрібна була молодій країні. З самого початку перебування на посаді президента, яку він обіймав до 1959 року, Теодор Хойсс розглядав свою роль не лише як представницьку, а й політичну. Цю традицію успадкували від нього й наступні президенти, зокрема, Генріх Любке, що прийшов після Хойсса.
”Відданий і чесний, але без блиску” – так змалював соціал-демократ Карло Шмід президента Любке, що був главою держави від 1959 до 1969 року. Однак цей колишній міністр сільського господарства в кабінеті Конрада Аденауера зробив дуже великий внесок у розбудову співробітництва з країнами, що розвиваютьмя. Коли закінчувався другий строк його президентства, спалахнув скандал. Любке обвинуватили в тому, що під час Другої світової війни він був співробітником однієї будівельної фірми, що споруджувала бараки для підневільних робітників у військовій промисловості. Хоча президенту й вдалося спростувати цей наклеп, це зіпсувало його репутацію. 1969 року тяжко хворий Любке пішов у відставку. Зараз християнський демократ Генріх Любке вважається недооціненим федеральним президентом.
”Уособлення порядного німця” – таку характеристику дала британська газета ”Дейлі телеграф” наступному президентові – щирому пацифісту Густаву Хайнеману. ”Я люблю не державу, а свою дружину”, - сказав колись Хайнеман, і цей вислів характеризує його розуміння президентської посади. Він розглядав її як демократичну інстанцію для діалогу з громадянами країни на основі конституції держави:
”Існують хороші й погані конституції. Вирішальним є те, наскільки глибоко цю конституцію усвідомлюють громадяни. Наш Основний закон не залишився сухим текстом на папері. Тією системою цінностей, тим державним устроєм, що він їх визначає, він глибоко проникнув у наше мислення. Це перша німецька конституція, яка знайшла підтримку переважної більшості нашого народу”.
Густав Хайнеман залишився в історії як ”незручний” президент. А от його наступник – Вальтер Шеель – дотримувався вже усталених традицій і завжди підкреслював репрезентативність і поважність своєї посади. Аж до кінця президентства 1979 року йому вдавалося залишатися на певній дистанції він нагальних проблем повсякденної політики. Крім того, він був відомий як президент, що співає:
Очевидно, саме така позиція принесла йому великі симпатії населення, незважаючи на напружену ситуацію 1977 року, пов”язану з діяльністю терористичної групи ”Фракція Червоної Армії”.
А от наступний президент – Карл Карстенс – був більшою мірою сфокусований на державних інтересах. Він виступав за дотримання законодавства і вважався тверезим консерватором християнсько-демократичного ґатунку:
”Я не маю нічого проти, коли мене так називають. Однак мені здається, що це не зовсім правильно мене визначає. Я сам вважаю себе лібералом. В усякому разі, я дотримуюся думки, що ліберал, який живе у вільній правовій державі, повинен бути й консерватором у такому обсязі, щоб намагатися зберегти основи й інститути свободи цієї вільної правової держави".
Під час його п”ятирічного перебування на посаді президента – до 1984 року - Карл Карстенс намагався затвердити в державі традиційні суспільні норми. Крім того, він постійно прагнув діалогу з молоддю.
Християнський демократ Ріхард фон Вайцзеккер уже в своїй інаугураційній промові пообіцяв громадянам служити на благо всього німецького народу. Це прагнення миру в усій, ще розділеній, Німеччині він висловив у своїй промові 8 травня 1985 року:
”Ми, німці, - це один народ і одна нація. Ми відчуваєм нашу зв”язаність у нашому прагненні до миру. З німецької землі в обох державах повинні походити мир і добросусідство з усіма країнами... Люди в Німеччині прагнуть миру, що включає в себе справедливість і повагу до прав людини для всіх народів, також і для нашого”.
Саме під час президентсва Вайцзеккера сталося те, що здавалося нездійсненною мрією – дві німецькі держави об”єдналися. Тому в пам”яті людей Ріхард фон Вайцзеккер залишився президентом возз”єднання.
Сьомим президентом ФРН став голова Конституційного суду Роман Герцог, який обіймав цю посаду з 1994 до 1999 року. Він виступав за оновлення як у політиці, так і в суспільстві. Про це він, зокрема, говорив у своїй промові 1999 року в берлінському готелі ”Адлон”:
”І я вірю в те, що німці зможуть розв”язати свої проблеми. Я вірю в їхню енергію, у їхній дух спільності, у їхню здатність втілювати мрії. У нашій історії ми весь час знаходимо підтвердження цьому – німці мають силу і, якщо требв, й волю, щоб вийти з кризи власними ресурсами. Але це вдається тільки тоді, коли вони в цьому переконані”.
Восьмий президент ФРН, соціал-демократ Йоганнес Рау, справді боровся за цю посаду. 1994 року він програв вибори Роману Герцогу, але 5 років пізніше мрія колишнього прем”єр-міністра федеральної землі Північний Рейн-Вестфалія нарешті здійснилася. Гаслом його президентства стали – інтеграція замість ізоляції, замирення замість розколу:
”Це для мене не лише самозрозумілий обов”язок, а й особисте покликання – бути федеральним президентом усіх німців, а також бути особою, до якої можуть звернутися всі люди, що живуть і працюють у нас без німецького паспорту”.
Йоганнес Рау завжди слідував етично-моральній лінії його політичного наставника Густава Хайнемана. За глибокі релігійні переконання Йоганнеса Рау називають ”братом Йоганнесом”. Особливу повагу політичних оглядачів усіх спрямувань принесли йому тверда критична позиція у питанні закону про імміграцію, а також відверті й мужні виступи в ізраїльському кнессеті та польському сеймі.
Межі політичної влади федерального президента визначено Основним законом Німеччини. Але крім того, кожен, хто обіймає цю посаду, має дуже великий громадський вплив. Як колись сказав Конрад Аденауер, ”Сила федерального президента вимірюється слабкістю нервів федерального канцлера”.