Від великого вибуху до чорних дір: чим запам'ятається Гокінг

"Ми глибоко засмучені з приводу смерті нашого коханого батька," - цитує британська агенція новин Press Association повідомлення дітей Гокінга - Люсі, Роберта і Тіма зранку у середу, 14 березня.

Втім, 76 років, які прожив астрофізик, - це значно довше, ніш йому пророкували лікарі. Наукова кар'єра Гокінга розпочалася саме з удару долі. У віці 20 років - він щойно розпочав роботу над докторською дисертацією - проявилися перші ознаки смертельного захворювання спинного мозку - аміотрофічного латерального склерозу.

Невдовзі хвороба прикувала його до інвалідного візка. Він втратив голос і був змушений спілкуватися за допомогою спеціального пристрою. Та попри хворобу, фізик жив повноцінним життям - як особистим, у якому в нього було два шлюби і троє дітей, так і професійним. У студентські роки, пригадував Гокінг, він був талановитим, але лінивим. І на наукових дослідженнях він повністю зосередився лише після того, як захворів. У 1979 році він стає професором у Кембриджі, на тій самій посаді, яку колись обіймав легендарний Ісаак Ньютон.

Звідки походить матерія?

У Кембриджі Гокінг робить свої головні фізичні відкриття: спираючись на теорію відносності Ейнштейна, він доводить, що "великий вибух" мав статися приблизно 14 мільярдів років тому із так званої "сингулярності" або безкінечно великої щільності - моменту, який неможливо збагнути за допомогою нинішніх формул і законів.

Улюблена тема Гокінга - чорні діри - галактичні монстри, що своєю величезною гравітацією поглинають все навколо себе. Його найважливіше відкриття: чорні діри не вічні. Натомість вони помалу випаровуються - через випромінювання, яке на честь нього так і нарекли - випромінюванням Гокінга. 

Однак все це не було доведено, через що Гокінг так і не отримав Нобелівську премію. "Можна, звісно, виміряти випромінювання чорних дір, - говорив Гокінг. - Але на жаль, у нашій галузі, здається, таких людей немає". Попри брак доказів, більшість експертів цілковито переконана в існуванні випромінювання Гокінга.

Це "результат, який витримає випробування сотнями років," - вважає Брюс Аллен (Bruce Allen), директор Інституту Макса Планка з вивчення фізики гравітації у Ганновері та колишній студент Гокінга. "Таких результатів існує не багато", - стверджує дослідник.

Та чи дійсно Гокінг, як стверджує багато хто, був другим Альбертом Ейнштейном? Ні, кажуть колеги-науковці. "Внесок Гокінга, безперечно, не наскільки важливий, як внесок Ейнштейна, - пояснює професор фізики з Гамбурга Клаус Фреденгаґен (Klaus Fredenhagen). - Теорією відносності Ейнштейн приніс щось докорінно нове, чого раніше не було". Гокінг натомість працював у рамках існуючих теорій і саме в цій галузі досягнув важливих зрушень, додає вчений.

Послання українцям

Попри важку хворобу, Гокінг вів активне суспільне життя - брав участь у конференціях, долучався до дискусій, хоча й не часто. За півроку до смерті, у вересні 2017 року, вчений виступив на конференції Ялтинської європейської стратегії (YES) у Києві. Щоправда, у вигляді голограми. Гокінг пояснював, чому досліджувати життя у космосі - так важливо для людства: "Це об'єднає нас перед новим викликом". Людям потрібна ще одна планета, говорив Гокінг, яка "зможе забезпечити виживання людському роду в разі катастрофи на Землі". 

Тоді ж Гокінг згадав і внесок українців у розвиток науки - високо оцінив внесок Володимира Вернадського, а його нащадків закликав більше думати про свободу. "Дивіться на зорі, а не під ноги, залишайтесь допитливими", - таким було найважливіше послання Гокінга у Києві. 

Зробити фундаментальну фізику зрозумілою

Одне є безперечним: Гокінг, як ніхто інший, впорався із тим, щоби захопити космологією широкий загал. У 1988 році вийшла друком його книга "Коротка історія часу". Вона стала однією з найуспішніших науково-популярних робіт у світі. Навіть попри те, що матеріал не так вже й легко збагнути, книгу продавали мільйонними накладами, а він став культовою постаттю.

Сам Гокінг якось зауважив: "Я певен, що своєю популярністю я маю завдячувати хворобі. Людей захоплює контраст між моїми обмеженими фізичними можливостями і величезною природою всесвіту, яку я досліджую. Я належу до архетипу генія-інваліда. Втім, те, що я геній, є сумнівним".