Смертельно хворий пацієнт

У головному кошторисі країни, ухваленому 16 січня, закладено 16,5 мільярдів гривень на витрати вугільної промисловості. З них майже всі гроші – понад 14 мільярдів гривень йдуть на покриття витрат собівартості продукції, повідомляє Профспілка працівників вугільної промисловості України. Прихильники підтримки дотацій у вугільну галузь наполягають, що "чорна діра" в бюджеті – це помилкове ставлення до вугільної галузі. Мовляв, ефективність вугільної галузі варто оцінювати за кінцевим результатом - виробкою електроенергії та металургії. Крім того, дотації підтримують тисячі шахтарських сімей.

Необґрунтовані надії

Урядова програма реформування вугільної галузі передбачає завершення приватизації і повну відмову від дотації до 2016 року. Однак експерти сумніваються в реалістичності цього задуму. На більшості державних шахт вже 30 років не відбувається ніякої реконструкції. А вся підтримка йде на виплату заробітної плати. Тобто гроші йдуть не на розвиток, а на проїдання, розповів Deutsche Welle перший заступник голови Незалежної профспілки гірників України Анатолій Акімочкін. На його переконання, для України був би найбільш прийнятний досвід сусідньої Польщі. "Там залишили лише перспективні шахти, вклали туди великі державні кошти на модернізацію. І насправді обсяги не впали. А вугільна галузь отримала друге дихання", - каже Акімочкін.

Якщо ж говорити про перспективи приватизації вугільної галузі в Україні, то найкращі шахти вже приватизовані, а на ті, що залишилися, бажаючих немає. За різними оцінками, від 30 до 60 шахт з 93 діючих в Донбасі - непривабливі для інвестора. А варіант швидкого закриття шахт Україні не під силу: як з фінансової, так і з соціальної точки зору. Тож треба орієнтуватися, що як мінімум ще років 10-15 в галузь буде збитковою для держави. Оскільки ж за існуючих умов падіння попиту на світових ринках на вугілля та метал, приватний бізнес не буде рватися приватизувати збиткові шахти, їхня єдино можлива доля - просто вмирання, зазначає Анатолій Акімочкін.

Боротьба за ринки збиту

Ускладнити ситуацію можуть і нещодавні домовленості з Росією, а саме відміна квот на постачання в Україну російського вугілля. У профспілках скаржаться на новий "головний біль": своє вугілля не можемо реалізувати, а тут ще й дешевий імпорт з Росії. "Витрати на видобуток вугілля в Росії значно менші, ніж в Україні. Відповідно, імпортне вугілля складатиме дуже суттєву конкуренцію вітчизняному. Відміна квот, окрім якихось політичних аспектів – це і питання протиріччя інтересів вугільників та металургів. Металурги більш зацікавлені в імпорті російського вугілля. Воно і більш якісне, і дешевше", - пояснив Deutsche Welle голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів Олександр Кендюхов.

У Донбасі умови для вуглевидобутку вкрай складні, а найбільш перспективні пласти вже відпрацьовані, тому велика собівартість вітчизняного вугілля створює значні проблеми в плані його конкурентоздатності. І як результат – необхідні постійні дотації. Це – гіпертрофована модель економіки, утім, альтернативи у вигляді нових перспективних галузей держава не змогла запропонувати, каже вчений.

Сумна перспектива

У багатьох країнах, де розвивається вугільна галузь, вона високорентабельна. Водночас у країнах, де вугільна галузь була збитковою, її повністю закрили, каже кандидат економічних наук, співробітник Інституту економіки промисловості НАН України Леонід Стариченко.

В коментарі Deutsche Welle експерт наводить такі дані. Продуктивність праці на державних шахтах України в 3,5 рази нижча, ніж у приватному секторі. Виручка від реалізації вугілля державних шахт покриває лише 45 відсотків витрат, а на деяких шахтах - 10-20 відсотків. "А все інше - це бюджет. Не може так розвиватися вугільна галузь, не має права. Це дійсно бюджетна прірва. Утім, крім прийняття правильних законів про приватизацію, практично нічого не робиться. У програмі реформування йдеться про те, що обсяги фінансування вугільної галузі мають скласти 20 відсотків від обсягів 2010 року, а фактично вони тільки збільшуються", - зазначає Стариченко.

Однак врешті-решт "хворого" колись таки доведеться лікувати. І чим довше з цим зволікатимуть, тим більш болючими будуть наслідки. За вмиранням шахт - чергова хвиля масового безробіття шахтарів, а до цього ніхто не готовий, застерігає Леонід Стариченко.