Лікар-волонтер на Донбасі
6 жовтня 2015 р.
Франкін Фріас народився в Мексиці, де в 2005 році закінчив Медичний Університет за фахом "Сімейний лікар". Під час навчання він мріяв стати неврологом, мати хороший будинок, машину і бути шанованою на роботі людиною. Утім, вже як шість років він працює в гарячих точках планети у незалежній міжнародній гуманітарній медичній організації "Лікарі без кордонів".
Deutsche Welle: Як сталося, що ви змінили свою мрію – стати респектабельним неврологом і обрали небезпечну для життя роботу в гарячих точках?
Франкін Фріас: Одного дня я поїхав в джунглі в Мексиці з волонтерською командою. Ми відвідали одне поселення, куди можна було потрапити лише літаком. Ми летіли сорок хвилин. Там я побачив таке, чого я взагалі не міг уявити в моїй країні. Я побачив хворих дітей, молоду вагітну жінку, вмираючу без медичної допомоги, людей, вмираючих від різних хвороб. Все це відбувалося з ними тому, що в селі не було лікаря. Ці люди виявилися покинутими суспільством.
Так я усвідомив, що моя країна не потребує ще одного респектабельного невролога, вона потребує лікаря, який допоможе покинутим всіма людям, яких позбавили медичної допомоги. Тому я став лікарем MSF (Médecins Sans Frontières, "Лікарі без кордонів" – прим. Ред.) і водночас тренером. Навчав людей, які мешкають в місцях взагалі без медичних закладів, як надавати першу медичну допомогу, як розпізнати і вилікувати прості хвороби. Я працював в багатьох країнах із різними завданнями. З командою в Кенії в одному з найбільших таборів для біженців в світі. Потім працював у Кот-д'Івуар під час військового конфлікту, в Сомалі, де я відкрив проект і заснував лікарню. У мене було декілька місій в Конго, де ми підтримували біженців під час військового конфлікту, боролися із недоїданням, Еболою і епідемією кору.
Наразі Ви працюєте в зоні конфлікту в Україні. Кому і як Ви допомагаєте? Які для цього є ресурси ?
Зараз я працюю на Сході України як медичний координатор проекту в рамках програми MSF. Моя робота полягає в тому, щоб ідентифікувати потреби людей і надавати їм підтримку. MSF працює по обидві сторони конфлікту, надаючи медичну допомогу тим, хто її потребує. З початку конфлікту MSF підтримала медикаментами і медичним обладнанням більше 350 медичних установ. Крім того, MSF працює в мобільних клініках, надаючи медичну допомогу і місцевим жителям, і вимушеним переселенцям. Зараз ми працюємо більше ніж в 70 населених пунктах.
MSF працює в Донецькій області з 2011 року з проектом лікування хворих на туберкульоз пацієнтів в пенітенціарній системі. Як війна вплинула на гуманітарні проекти організації?
З травня 2014 року команда MSF провела більш ніж 100 тисяч медичних консультацій, надала медикаменти для лікування більш ніж 23 тисячі поранених, і понад 60 тисячам пацієнтів, що страждають від хронічних захворюван. Два місяці тому ми почали нову програму в Донецькій області із забезпечення інсуліном хворих на діабет. Ми привозимо інсулін в лікарні для тисяч хворих по різні сторони лінії розмежування. Також з травня ми постачаємо лікарням витратний матеріал для гемодіалізу, щоб забезпечити безперебійне лікування ниркової недостатності. Також в липні, бачачи кілометрові черги на блокпостах, співробітники MSF були стривожені, що люди вимушені годинами стояти на спеці. І MSF відкрила там пункти першої допомоги і питної води на контрольних пунктах в’їзду – виїзду.
Як ви оцінюєте гуманітарну ситуацію в прифронтових містечках та на територіях, що наразі не контролюються урядом?
Ситуація в зоні конфлікту по обидві сторони лінії зіткнення залишається жахливою після місяців безперервного обстрілу. Що я бачив, так це те, що люди стикаються з труднощами в доступі до медичних послуг та основних ліків. Постачання медикаментів були нерегулярними або зовсім припинені з початку минулого року, а ціна на доступні у продажу медикаменти значно зросла. Люди не можуть купити антибіотики, знеболюючі, інсулін, психотропні препарати, медикаменти від хронічних захворювань, таких як гіпертензія, сердечні захворювання і хвороби нирок. Нерегулярне також постачання базових медикаментів для лікування пацієнтів, страждаючих від туберкульозу і ВІЛ, а також для планової вакцинації кору і поліомієліту. Люди, які не змогли виїхати з території, розташованої близько до лінії зіткнення мають найбільші проблеми. Деякі змушені жити місяцями в жахливих умовах в бомбосховищах і підвалах. Ці люди дуже уразливі: старі, хворі, інваліди або біженці, - вони страждають найбільше. Загроза обстрілів, схоже, вже зникає. Але людям доведеться пережити ще одну зиму в суворих умовах.
Враховуючи Ваш міжнародний досвід роботи в гарячих точках, які відмінності гуманітарних медичних проблем на Донбасі? Яким Вам здається вирішення проблеми?
В Україні ми працюємо в рамках існуючої системи охорони здоров'я, тоді як в інших країнах ми працювали в умовах, де вона рудиментарна або зовсім не існує. В Україні ж є організована система з лікарнями, клініками, кваліфікованим медичним персоналом, який піклується про медичні потреби населення. Проте у багатьох відношеннях система не функціонує повноцінно особливо на територіях, близьких до зони конфлікту. Наша роль тут – надати підтримку населенню за допомогою забезпечення доступу до охорони здоров'я. MSF заповнює прогалини, що утворилися, надаючи медичну і психологічну допомогу тисячам місцевих жителів і переселенців. При цьому MSF є одним з найбільших постачальників безкоштовних медикаментів на Сході країни. Проте гуманітарна допомога не може замінити всю систему охорони здоров'я і задовольнити потреби більш ніж трьох мільйонів людей. Зазвичай від труднощів усередині системи охорони здоров'я страждають найбільш слабкі і бідні члени суспільства. І ситуація на Сході України не є винятком.