Володимир Жемчугов про своє лікування в Німеччині

Володимир Жемчугов став відомим на всю Україну після того, як в YouTube з’явився відеоролик, де проросійський пропагандист Грехем Філліпс знущається над Володимиром під час обміну полоненими. Жемчугов торік підірвався на міні на Луганщині, втратив зір, слух, обидві руки і потрапив у полон "ЛНР". Тільки через рік, у вересні цього року, його вдалось обміняти. Тепер на прохання української влади, він лікується в німецькому місті Кельн. Його дружина постійно перебуває поруч, опікає його і завжди намагається тримати Володимира у гарному настрої. "Не давайте їй слова, бо ви її потім не зупините", - жартує Володимир перед інтерв’ю, але далеко від себе дружину не відпускає.

Deutsche Welle: Скільки операцій вам вже зробили в Німеччині?

Володимир Жемчугов: Мені зробили одну операцію на лівому оці і дві - на правому, одну операцію на лівому вусі і тепер я майже на сто відсотків все чую, і ще одну операцію на животі. Загалом п’ять операцій. Остання операція відбулась тиждень тому, мені вирізали величезну грижу, а через день після операції я вже почав вставати і тепер вільно ходжу, не тримаючись за стіну

Олена Жемчугова: І без моєї допомоги. Тепер він мене веде під руку (сміється)  

Володимире, які у вас були поранення, коли ви підірвались на міні?

Володимир Жемчугов: Мінно-вибухові поранення - це найважчі поранення, які можливо отримати на війні. У мене були повністю розірвані очі осколками, була пробита черепна коробка, розірвана барабанна перепонка, опіки обличчя, багаточисельні осколочні поранення в животі. Коли мене привезли до Луганської лікарні, осколки, які можна було витягнути з очей - витягнули, а все інше просто зашили. Щодо рук… німецькі лікарі сказали мені, що якби я потрапив одразу до них, вони б могли врятувати мої руки. Але в Луганській лікарні катастрофічно не вистачало лікарів, їм було легше ампутувати мені руки, ніж лікувати їх.

З вас всі осколки витягнули?

Володимир Жемчугов: Ні. У мене ще залишилось в правій нозі близько десяти осколків, пару - в животі, в груді та в челюсті.

Як ви думаєте в Україні вас можна було б так само вилікувати як тут?

Володимир Жемчугов: В принципі в Україні мені прописали такий саме курс лікування як і тут. Але тут все-таки більш серйозне обладнання, ніж в Україні. Тут мені зробили серйозну томографію живота, завдяки якому, вони змогли провести репетицію операції в 3D. Вдома це було б не можливо. Ще мені трансплантували роговицю від донора на ліве око, а в Україні це заборонено. Це була важка операція, з ока дістали осколок і подарували Лені (сміється)

Олена Жемчугова: Маленький такий осколок.

Володимир Жемчугов: Так маленький. Ліве око вже за тиждень почало прогресувати. З кожним днем я бачу дедалі краще.  Нині, після операції, скільки пройшло днів? Місяць?

Олена Жемчугова: 25 днів

Володимир Жемчугов: Так. І я просто не нарадуюсь. І я бачу вас, хай навіть в окулярах, але бачу дуже добре вашу посмішку, ваші очі, хіба ще колір очей не бачу. У лютому наступного року мені мають пересадити роговицю і на праве око. І воно має бачити так само добре.

Коли ви їхали в Німеччину все було набагато гірше з зором?

Володимир Жемчугов: Так. Я бачив лише плямами. Коли на таблиці перевірки зору я вперше після операції побачив найбільші літери, то почав посміхатись, лікар побачив мою першу посмішку, настільки похмурим я був. А тепер я вже читаю книжки, дивлюсь на планшеті новини.

Олена Жемчугова: Він навіть читає біжучу стрічку.

Чи допомагали Вам волонтери?

Володимир Жемчугов: Так, нас тут зустріли місцеві Кельнські волонтери. У них тут є така лідерка - Лінда Май - з Тернопільської області, давно тут живе. Вона взяла нас під своє крило і керувала усією допомогою в Німеччині. Тут загалом можна швидко адаптуватись. Тут така потужна українська діаспора, і вона дуже допомагає. Всі підтримують один одного, незалежно від того де саме в Німеччині ви живете. Допомагають як перекладачі, як гіди, надають фінансову допомогу, допомагають з побутовими проблемами. Ми постійно оточені їхньою увагою - і німецького уряду, і українських волонтерів. Також допомагає нам українське консульство у Дюссельдорфі.

Як ставляться до вас тут лікарі?

Володимир Жемчугов: Я був здивований як багато тут російськомовних лікарів і медсестер працюють. У мене нема претензій. Вони дуже добрі і завжди приходили до нас з інших відділень, щоб спитати про мій стан. Я ж практично постійно переїжджав з одного відділення в інше.

А хто платить за ваше лікування - німецький уряд?

Олена Жемчугова: Нам ніхто про це відкрито не казав. Але, так більшу частину бере на себе Німеччина. Для нас збирають кошти також волонтери, але ми намагаємось ті гроші зібрати на багатофункціональні протези для Володимира.

А хіба німецький уряд не надає протези?

Олена Жемчугова: Так, надають. Але це будуть прості протези. Ними можна робити два рухи - захват і поворот. Я ж знаю Володю, він не зупиниться на цьому, він хоче друкувати на планшеті, дістати ручку чи якусь річ. Йому потрібні багатофункціональні протези. Один такий коштує десь 60 тисяч євро.

Володимир Жемчугов: Зі звичайними протезами, простіше кажучи, я зможу підійти до дверей, потягнути за ручку і відкрити.  Це такі примітивні рухи. 

Ви не думали залишитись у Німеччині після лікування?

Олена Жемчугова: Я хочу жити в Україні, бути корисною своїй батьківщині, особливо в цей важкий час. Для нас дуже важливо звільнити всіх хлопців, які в полоні "ДНР" і "ЛНР", всіх полонених.

Володимир Жемчугов: Зараз, навіть тут у Німеччині, перебуваючи на лікуванні, ми повністю в цьому процесі - ми нікуди не ділись від війни. Будь-який вільний час між операціями ми запитаємо волонтерів, чи потрібна якась допомога, чи можливо проведемо якусь акцію. Часто вони запрошують нас на якусь акцію і ми не відмовляємось. Наприклад, ми їздили в місто Кобленц, до військового шпиталю, де лікуються важкопоранені українські солдати. Ми їздили їх підтримати. Не те, щоб показати мене, типу ось хлопці, чи  може бути комусь ще гірше (сміється), але нормально їх провідати. Ще можливо найближчим часом проведемо акцію під посольством Росії.

Олена Жемчугова: Це вже наша акція, наша ініціатива провести акцію родичів і дружин полонених під посольством.

Тобто тепер ви самі організуєте акції?

Володимир Жемчугов: Так, Олена у мене стала така активна

Олена Жемчугова: Тепер я його втягую в це (сміється)

Володимир Жемчугов: Олена, рятуючи мене, втягнулась в цей рух з порятунку військовополонених.

Олена Жемчугова: Ми хочемо провести мирну акцію. Сподіваюсь, що нас підтримають міжнародні організації і вийде багато людей. Там, в полоні, дуже багато наших хлопців, за них варто боротись.

Які у вас враження від Німеччини?

Володимир Жемчугов: Через те, що нормально бачити я можу тільки тиждень, то я лише набираюсь вражень. Головне що я зрозумів - медицина тут на високому рівні. І рівень життя тут високий. Мені сподобалось німецьке пиво і випічка. Не сподобалось, що російське телебачення тут проводить страшну пропаганду. Я його подивився трохи - це просто жахіття.

Олена Жемчугова: А мені дуже сподобалась природа. Ми їздили в Штутгарт, там за містом місцевість нагадує наші Карпати.

Ви ж не знаєте німецьку мову, як ви справляєтесь?

Володимир Жемчугов: У нас на телефоні постійно консультантка-перекладачка. Я в школі вчив німецьку, Олена - англійську.

Олена Жемчугова: Я ходжу по крамницях сама, намагаюсь прочитати етикетки, підходжу до касирши й кажу стандартні фрази записані в блокноті. Володя більше запам’ятовує слів. Коли вперше його привезли після наркозу і він почав говорити німецькою, я здивовано спитала його: "Що вони там з тобою робили? (сміється).

Що вам ще мають зробити у німецькій лікарні?

Володимир Жемчугов: За кілька днів мені мають вже принести готові протези на обидві руки, і я маю навчитись з ними працювати. На новий рік ми плануємо полетіти в Україну і повернутись у Німеччину вже в лютому на операцію на лівому оці.  

Коли ви закінчите лікування, чим ви хочете зайнятись?

Володимир Жемчугов: Я зараз думаю над цим. Як я зможу відновитись, на скільки я зможу бути функціональним. Мій мозок працює повністю добре.  Я можу все, але обмежений фізично.

Мені хочеться щось зробити для країни. Помандрувавши світом, мені дуже не зрозуміло, чому ми не можемо жити так само добре, як живуть в Європі? А ми все так само…

Олена Жемчугова: Воюємо з дорогами (сміється)