Чому Україна не здатна забезпечити захист свідків

Убитий у четвер, 23 березня, екс-депутат Держдуми РФ Денис Вороненков був ключовим свідком у справі про державну зраду Віктора Януковича, заявив президент України Петро Порошенко. Проте захист, забезпечений слідством такій важливій фігурі, був, вочевидь, неналежним, стверджують опитані DW правоохоронці та експерти.

З наявної донині інформації, безпеку Вороненкова мав гарантувати єдиний охоронець з однієї із українських спецслужб. Під час замаху на політика, за словами генпрокурора Юрія Луценка, цей охоронець смертельно поранив вбивцю, хоча й сам отримав важке поранення в ділянку серця.

Механізм є, але не працює

Офіційна процедура захисту свідків як сторін розслідування чи судового процесу існує в Україні вже давно, розповідає колишній очільник Головного слідчого управління СБУ генерал-майор Василь Вовк. Уперше закон "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у  кримінальному судочинстві" ухвалили ще 1994 року, після чого його постійно вдосконалювали відповідно до змін у кримінальному та кримінально-процесуальному кодексах. "Однак сам механізм практичної реалізації цієї процедури так і не був відкатаний, тож застосовується вона вкрай рідко", - констатує Вовк.

Згідно з законом, сторони кримінального провадження можуть претендувати на різноманітні заходи безпеки: від надання охорони чи спецзасобів для особистого захисту до переселення в інше місце проживання, зміни документів та зовнішності. Рішення про призначення того чи іншого заходу ухвалює слідчий суддя за клопотанням слідства чи захисників. "Однак найпоширеніший захід безпеки - це забезпечення конфіденційності свідка, тобто його анонімізація, заслуховування свідчень без виклику безпосередньо до суду або взагалі проведення процесу в закритому режимі", - зазначає адвокат у кримінальних справах Олег Юрченко.

З ним погоджується і адвокатка Оксана Соколовська, відома своєю участю у резонансній справі російських полонених Євгена Єрофєєва і Олександра Александрова. У березні минулого року її партнера у цій справі - адвоката Юрія Грабовського - викрали і вбили. "Суди дуже неохоче надають захист не тільки свідкам, але й іншим учасникам процесу. Ми з Юрою просили про охорону ще з самого початку розгляду. Проте суд визнав наші клопотання необґрунтованими. Мені її надали вже після того, як знайшли тіло Грабовського", - розповідає Соколовська. Пізніше, за її словами, суд відмовився надати охорону її колишньому помічникові Сергієві Федосенку, який проходить свідком вже у справі про вбивство Грабовського. З листопада Федосенко перебуває у розшуку як зниклий.

Головне - бажання

Оксана Соколовська вважає, що ситуація з безпекою свідків перш за все б'є по репутації української правоохоронної системи, особливо в контексті резонансних судових процесів останніх років. "Головна причина неналежного захисту свідків - відсутність необхідних ресурсів. Здавалося б, спецслужб, здатних забезпечити захист, вистачає: є управління держохорони, є підрозділи в СБУ, Нацполіції - проте ні в кого немає відповідного фінансування саме на охорону сторін судових процесів. Суди це розуміють, тому часто й відмовляють у захисті свідкам", - пояснює адвокатка.

Проте, на думку Василя Вовка, важливого свідка слідчий за бажання здатен захистити і без формального погодження з судом чи охоронними службами. "Ще в 1990-тих, коли я працював слідчим у Вінницькій області, мені довелося ховати одного свідка в лісі на турбазі. Разом з оперуповноваженим вони переховувалися там два тижні, і ніхто, крім мене, не знав, де їх шукати", - розповідає він.

Неналежним стан системи гарантування безпеки свідків вважає й голова Нацполіції Сергій Князєв. "Ми усвідомлюємо важливість цієї проблеми. І тому зараз розробляємо шляхи реформування, вивчаємо закордонний досвід разом із суддями, думаємо, як координувати роботу підрозділів охорони різних спецслужб", - розповів він DW.