Будні хворих на COVID-19 в Україні

Аліса Гріщенкова працює на станції швидкої допомоги в Чернівцях. Та вже місяць як вона не виходить на роботу. На початку квітня, після триденного чергування, дівчина відчула симптоми невідомої їй хвороби. Це сильний задушливий кашель, ломота в тілі та висока температура. За кілька днів у неї підтвердили COVID-19. 

"У мене повністю зникли відчуття смаку і запаху. І так вже місяць"

"Особисто я, як і більшість молоді, сподівалася, що мені коронавірус не загрожує. Але завжди дотримувалася гігієни. Хоч як медик, розуміла, що все одно в групі ризику… Найменша область України з найбільшою кількістю хворих! І все більше хворих серед медиків. Тепер і я…", - про хворобу Аліса Гріщенкова написала у Facebook ще на початку її боротьби з новим коронавірусом.

Через місяць після цього Аліса розповіла DW у відеоінтерв'ю, як COVID-19 та ставлення суспільства до хвороби змінили її життя: "Я зараз вдома, я ще лікуюся, на даний момент мені треба ще один негативний ПЛР-тест і тоді я вже можу повернутися до роботи. Але в мене ще тримається температура, це 37.2. Ще є кашель і треба зробити комп'ютерну томографію, тому що в мене є проблеми з трахеєю, можливо, це тимчасові ускладнення коронавірусу, сподіваюся, коли повністю одужаю, - минеться".

Ще в березні лікарка думала, що коронавірус - не така вже й страшна хвороба. Все змінилося, коли сама інфікувалася. "У мене повністю зникли відчуття смаку і запаху і досі цього немає, немає апетиту. І так вже місяць", - розповідає дівчина.

Аліса вирішила лікуватися вдома, адже на власні очі бачила переповнені чернівецькі лікарні. На Буковині кількість хворих і досі найбільша в Україні - понад три тисячі випадків. "Тож повністюю лікування і ліки я купувала за власний рахунок, - продовжила вона. - Декілька тисяч гривень мені це обійшлося. Це як мінімум, половина від надбавок, які мені нарахували через коронавірус. Втім, зі слів моїх колег, пацієнтам в лікарнях теж доводиться платити, інколи, навіть, купувати шприци."

Після того як дівчина написала у Facebook про свою хворобу, її допис поширили понад півтори тисячі разів, а в приватні повідомлення посипались сотні листів від інших хворих, які, на відміну від неї, бояться говорити публічно. "Я знаю, як гноблять в селі тих в кого коронавірус, - каже Аліса. Після того, як вона написала свій пост у Facebook до неї прийшло понад двісті повідомлень. Багато хто розповідав про свої історії, про те, як до них ставились, коли дізнались, що в їхній родині коронавірус. "Це страшні історії", - каже Аліса. - Мені колеги з Данії говорили, що там, якщо старша людина хвора на коронавірус, вона могла написати про це на паркані  власного будинку, і люди приносили їй фрукти, овочі. У нас були випадки, коли хворим кидали через паркан записки - "вийдеш з будинку - приб'ємо". Вибачте але це дикість, це аморально".

Аліса не приховує свого обурення й закликає проявляти людяність і розуміння. "Не треба панікувати, але треба розуміти, що це серйозно. І треба спільними зусиллями цей вірус подолати", - каже дівчина.

Читайте також: Коронавірус: як тестують на COVID-19 в Україні

Вся надія на волонтерів

Киянин Віктор Фантаєв - один з перших хворих на COVID-19 в українській столиці. Він і досі не має уявлення, де підхопив коронавірус. Адже від початку запровадження карантину обмежив контакти з друзями, походи в магазин. Завжди користувався захисними масками та антисептиком. Та попри це перші симптоми з'явилися наприкінці березня. Його шпиталізували до столичної інфекційної лікарні. 

"Лише позитивні враження від лікарів, бо вони були справді хорошими, а умови могли б бути і кращими, - ділиться своїми враженнями Віктор. - Була ванна, яка ніби і працює, але помитися в ній було неможливо. Адже шторки не було та й двері не зачинялися. Тарганів не було. І це вже добре. Харчування було не дуже добрим, в основному це був переварений рис і раз на два дні сосиска. Це - найкраще м'ясо, яке могло б бути в тих умовах. Деколи можна було і в борщі виловити маленький шматок м'яса".

За весь час лікування хлопець витратив 1200 гривень і вважає, що це - невелика сума. Адже, каже, марно розраховувати на безкоштовне лікування в умовах недофінансування медицини. "В цілому все було безкоштовно, але все одно щось доводилось докуповувати, - каже Віктор. - Щось в лікарні закінчувалося і не поставлялося. Якісь додатки в крапельницю, або якісь імпортні замінники, які кращої якості. Тебе ніхто не змушує купувати і не треба це робити в лікарняній аптеці, але все одно доводиться щось купувати".

Складність була і в таких нібито дрібницях: хто і як доставить тобі необхідні ліки: "Коли ти захворів - це означає, що на карантин йде вся твоя родина. І дуже часто хтось з них також заразився. Виходить, що просто банально нема кому привезти ліки. Залишаються лише доставки, і я часто допомагав людям в цьому. Наприклад, разом зі мною лежав дідусь, і я йому пояснював, як користуватись Glovo, бо просто у нього не було кому привезти ліки".

Після того як хлопець отримав два негативні ПЛР-тести, його виписали з лікарні, і він вже не несе ризику для оточуючих. Жодних побічних ефектів ні від коронавірусу, ні від лікування, яке й досі вважають експериментальним, він не відчуває. Коли Віктор виписався з лікарні, вирішив купити в своє відділення 10 кисневих масок, які так потрібні пацієнтам для подачі кисню.  "Ті маски, якими користувався і я, були дуже старі. Мабуть, ще з радянських запасів. Ми зібрали гроші і замовили 10 штук. Це небагато, але хоч щось. І лікарі самі нам казали, що велика підтримка волонтерів. Як завжди, тільки вони й рятують", - каже Віктор.

Читайте також: Несподіваний прогноз німецького футуролога про життя після коронавірусу

Понад 30 тисяч гривень за (без)коштовне лікування...

47-річний одесит Шахін Асадов прилетів з Берліна за день до закриття Україною кордонів, 16 березня. І вже наступного дня у нього різко піднялася температура. Перше тестування виявилося негативним, тож його разом з дружиною відпустили додому. Утім, такі симптоми, як кашель та висока температура не зникали. Лише за 10 днів його таки госпіталізували.

"Як тільки я потрапив в палату, через 30 хвилин до мене зайшла медсестра і принесла листочок з переліком необхідних препаратів, які треба придбати", - згадує Шахін. Через день медсестра знову принесла список ліків, які потрібні для наступного етапу лікування. Шахін дав свою банківську картку з пін-кодом, і працівники лікарні для нього купували ліки. "Мене ставили перед фактом, які ліки мені потрібні. Ніхто нічого не говорив, що щось має бути безкоштовним. Багато хто думає, що мене вилікувала держава і це образливо. Мені ж все лікування обійшлося в 30 тисяч гривень", - обурюється чоловік.

Весь час поки Шахін Асадов був в лікарні, він тримав зв'язок зі своєю родиною: дружиною і донькою. Про те, що у нього COVID-19 знали й сусіди: "Люди боялися, звісно, це відчувалося. Дружина ж, наприклад, все одно ходила за хлібом, вони ж були вдома і повинні були щось їсти. Я відчував, що щось не так. Холодне ставлення  сусідів…"

Зараз чоловік повністю одужав і не відчуває ускладнень від маловивченого вірусу. Втім, деякі спогади і досі неприємні: "Мені вже 47 років, але того, що я відчував під час хвороби, я ніколи за собою не спостерігав. Зараз різне говорять про коронавірус. Хтось не вірить в цю хворобу. Я й сам не знаю, що це, але всі відчуття були незвичні для мене. Такої температури й упродовж цілого тижня у мене ніколи не було".

Шахін, як і решта українців, які успішно побороли СOVID-19, можуть здати плазму і таким чином допомогти фармкомпаніям у пошуках ліків від коронавірусу. Про збір сировини оголосила одна з українських компаній, щоправда кількість лабораторій дуже обмежена і в Одесі її немає. Та є мобільні бригади, які готові виїжджати до пацієнтів. "Зі мною ніхто не зв'язувався для цього, але я не проти здати і допомогти подолати цей вірус", - каже Шахін Асадов.