Визнання Німеччиною Голодомору геноцидом: історики не винні?
25 жовтня 2019 р.
Обговорення петиції про визнання Голодомору в Україні геноцидом українського народу в комітеті німецького Бундестагу на початку цього тижня викликало реакції не лише українських активістів у Німеччині, але й офіційного Києва. Посол України в Німеччині Андрій Мельник активно роздавав коментарі українським ЗМІ, з одного боку, представляючи уже сам факт обговорення петиції як велике дипломатичне досягнення, а з іншого - критикуючи українських істориків, які, мовляв, замало працюють над впливом на німецьку громадськість.
Посол проти істориків
Передусім критика Мельника була спрямована на адресу Німецько-української комісії істориків, яка з 2015 року опікується поглибленням науко-історичного обміну між двома країнами. "Ми незадоволені роботою двосторонньої Німецько-української історичної комісії. Мало того, що ми незадоволені, ми розчаровані так званою роботою цієї комісії упродовж останніх чотирьох років", - сказав у розмові з "Укрінформ" український посол.
Мельник у своїх коментарях прямо розкритикував співголову комісії з українського боку Ярослава Грицака з Українського католицького університету у Львові. За словами посла України в Німеччині, Грицак проігнорував його прохання висловити думку комісії перед засіданням комітету Бундестагу. "Я вважаю таку позицію безвідповідальною. І ми зараз будемо намагатися порушити питання, щоб робота комісії була повністю переформатована", - сказав він.
Історик Грицак на критику українського посла реагує стримано. Мовляв, було б краще, якби комісія робила більше, ніж вона робить. Водночас він наголошує: "Ми не є державною інституцією, ми - добровільне об'єднання істориків, українських та німецьких, які вирішили показати свою солідарність з Україною під час російської агресії 2014 року, виступивши з цієї ініціативою. І ми не беремо жодної копійки від української держави".
Німецький співголова комісії з Мюнхенського університету Мартін Шульце Вессель (Martin Schulze Wessel) у своїй реакції менш стриманий. "Я жодним чином не поділяю критику (посла України в Німеччині Андрія Мельника. - Ред.).", - каже він у розмові з DW. За його словами, тема Голодомору є однією з тих, що комісія опрацьовувала за лічені роки своєї роботи, взявши, зокрема, участь у великому тематичному симпозіумі в Києві 2017 року. "Тобто це, само собою, є важливою темою для нас, і посол Мельник мав би про це знати, адже я широко поінформував його про це, коли він відвідував мене в Мюнхені", - додає Шульце Вессель.
МЗС Німеччини проти визнання Голодомору геноцидом
Каменем спотикання під час обговорення петиції про визнання Голодомору геноцидом в комітеті Бундестагу стала позиція німецького МЗС. Там висловилися проти такого рішення, посилаючись, зокрема, на те, що міжнародно-правове визначення геноциду було дане ООН лише наприкінці 1940-х років, тобто вже після голоду в Україні. Інший аргумент, який наводять у МЗС, це той факт, що українці не були єдиною етнічною групою, яка постраждала від штучного сталінського голоду, сказав у розмові з DW член петиційного комітету Бундестагу Арнольд Фаац (Arnold Vaatz) з Християнсько-демократичного союзу (ХДС).
Ярослав Грицак, хоч сам і вважає Голодомор геноцидом, каже, що петиції, мовляв, "бракувало документів, які могли би дати точніше правове означення геноциду". Аргументи МЗС Німеччини він називає "такими, що не мають жодного сенсу". "Поняття геноциду, яке було прийнято ООН, є штучно звужене, по суті, кастроване. Тобто українська сторона мала би пропрацювати правову сторону", - каже Грицак і нагадує, що визначення злочинів геноциду у Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, ухваленій ООН 1948 року, були значно звужені під тиском СРСР. Зокрема, з конвенції тоді зникли усі згадки про політичні аспекти.
У Німецько-українській комісії істориків консенсусу щодо цього питання теж немає. При цьому всі її члени одностайно визнають Голодомор жахливим і спланованим злочином проти людяності. Але щодо застосування до нього поняття геноциду, то тут думки розходяться. "Справа в тому, що треба довести намір - що Сталін хотів винищити саме українців. Такий намір довести неможливо, тому що поки що не знайшли документів. Ми можемо знайти дуже багато документів чи фактів, чи спогадів, які дають опосередкований доказ, але не дають прямого доказу", - пояснює Грицак. Український вчений не єдиний, хто говорить про проблемність прямих документальних підтверджень складової геноциду у Голодоморі. Свого часу у розмові з DW про це говорив і відомий ізраїльський історик, уродженець Львова, професор Шимон Редліх. "Наскільки мені відомо, радянських документів, які б чітко визначали цю варварську політику Голодомору, як таку, що спрямована саме проти українського етносу - немає. У радянських матеріалах все це ховається за великим шаром різних слів та формулювань",- наголошував Редліх.
Між історією і політикою
Мартін Шульце Вессель, натомість, наводить аргументацію, яка навпаки виступає на користь визначення Голодомору геноцидом українців. "Голодомор можна розглядати у взаємозв'язку з іншими кампаніями переслідування в Україні. Адже ще до початку Голодомору Сталін виступив проти інтелігенції та духовенства. Між 1926 та 1932 роками були вбиті десять тисяч українських представників духовенства, десятки тисяч представників інтелігенції були вислані до Сибіру. Це створює спільний контекст із Голодомором, який дозволяє дійти висновку, що йшлося про геноцид", - каже він.
На даний момент усе виглядає на те, що петицію про визнання Голодомору геноцидом українського народу Бундестаг відхилить - через скептичну позицію МЗС, яке очолюють представники правлячої коаліції. А якщо один коаліційний партнер виступає проти, то петиція навряд чи зможе здобути підтримку більшості у Бундестазі навіть якщо її виставлять на окреме голосування. На думку депутата Арнольда Фааца позиція МЗС "означає стати на коліна перед Росією". "Очевидно, ніхто не хоче створювати нові теми для конфронтації з Росією", - констатував він у розмові з DW.
Поки що подальша доля петиції залишається невідомою, наступний етап - оголошення рішення петиційного комітету Бундестагу про те, чи рекомендуватиме вона МЗС взяти петицію до уваги. Це рішення, скоріш за все, можна очікувати ще цього року.