«Біла стрічка» - гарячий фаворит на «Оскара»

У вівторок у Лос-Анджелесі «Білу стрічку» назвали серед трьох номінантів на почесну нагороду в категорії «кращий неангломовний фільм року». Кінокритики пророкують фільму дуже добрі шанси. Тож не виключено, що вже за кілька тижнів за нього справді радітимуть нашувальники кіно в Австрії та Німеччині.

Означення «німецько-австрійський» стосується не лише самого фільму «Біла стрічка», але і його режисера Міхаеля Ганеке. Народився він у Мюнхені, але як творча особистість реалізувався в Австрії, громадянином якої нині є. Утім, як кажуть кінокритики, у сучасному глобалізованому світі всі ці фактори вже не відіграють такої важливої ролі.

Типова ієрархія, але нетипові події

Його остання робота – «Біла стрічка» – доказ тому. Фільм, як і більшість робіт Ганеке, намагається шукати відповідь на питання: що таке смерть? Що таке насильство, які його форми і що його спричиняє?

Історія, яку розповідає фільм «Біла стрічка», розгортається перед Першою світовою війною у 1913-14 роках. Протестантське село на півночі Німеччини має типову для тих часів ієрархію, у ньому все обертається навколо тамтешнього барона, лікаря і пастора. Вони панують над жінками, дітьми й селянами. Барон пригноблює своїх робітників. Лікар піклується про дітей у селі, але знущається зі своєї служниці. А пастор у дуже дивний спосіб карає дітей за найменші огріхи, пов’язуючи кожній дитині, яка себе нечемно поводила, білу стрічку як нагадування про те, що вона має бути доброчесною.

Чорно-біла абстракція

Раптом у селі трапляються дивні нещастя. То лікар падає з коня, то викрадають найменшого сина барона. Що стоїть за всім цим? Чи не діти, які намагаються помститися за звинувачення в проступках? Саме таку підозру висловлює вчитель сільської школи, від імені якого розповідається вся історія. «Біла стрічка» - чорно-білий фільм. «Нам усім відомо багато кіноматеріалів тих часів саме в чорно-білому варіанті. Водночас чорно-біле – це завжди чітка абстракція. Тобто мій фільм від початку не хоче стверджувати, що його історія – реальна. Він – лише артефакт, і це зрозуміло від самого початку», - пояснює режисер Міхаель Ганеке.

Чорно-біле підкреслює також похмурий характер всієї історії, яка від початку декларується вчителем-оповідачем як така, якої, можливо, й не було. «Біла стрічка» продовжує в такий спосіб традицію попередніх стрічок Ганеке, також удостоєних престижних премій: «Відео Бенні», «Вовчий час» чи «Funny Games». У них теж ідеться про насильство, але як таке воно, на відміну від багатьох мейнстрім-фільмів, відкрито не демонструється.

Фільм – це трамплін

«Є можливість сказати багато про цю поведінку, відверто її не показуючи, грати з нею. Для мене фільми – це як трамплін. Він має бути надійно побудований. Бо якщо це не так, то важко стрибати. Але стрибок має здійснити сам глядач», - каже Ганеке.

Так і «Білою стрічкою» австрійський режисер намагається спонукати глядачів до високого стрибка, тобто роздумів над питанням про виховання, пригноблення та його наслідки.

Автори: Бернд Зоболла, Леся Юрченко

Редактор: Христина Ніколайчук