Як донеччани ставляться до знесення пам'ятників Голодомору

Рішення про демонтаж пам'ятників жертвам Голодомору та політичних репресій було ухвалено на останньому засіданні так званої "народної ради ДНР". Формулювання - "у зв'язку з встановленням історичної справедливості". Демонтаж вирішено розпочати з меморіального знаку в невеличкому шахтарському місті Сніжне. Доля інших пам'ятників жертвам Голодомору та політичних репресій, що існують на непідконтрольній Україні території, не обговорювалася.

Рішення від 16 серпня викликало хвилю обурення з боку української спільноти Донбасу, яка рік тому через переслідування змушена була покинути край. В спілкуванні з DW, переселенці зазначають, що подібне рішення - цілком в дусі радянської номенклатури та політики "Партії регіонів". Адже правда про голодомор на Донбасі завжди приховувалася владою: і радянською, а потім і "регіоналами", зазначають співрозмовники.

"Мого батька ще за радянських часів обурювало, що вулиці Донецька носять прізвища організаторів Голодомору", - розповідає колишній донеччанин Ярослав (на прохання співрозмовників, DW не називає їх прізвища), який мешкав на вулиці Постишева. Нагадаємо, що у 2010 році Апеляційний cуд міста Києва визнав радянського партійного діяча Павла Постишева одним з винних у організації Голодомору. Але і тоді обурення батька Ярослава, шахтаря, переселенця із західної України на Донбас було рідкісним і небезпечним. "Йому шили клеймо "націоналіст". А на роботі він мав чимало проблем", - згадує Ярослав. "Тому мене зовсім не дивує, що в умовах "ДНР" будь-яка згадка про історичну пам’ять українського народу неможлива", - каже чоловік, коментуючи своє ставлення до ініціативи знищення пам'ятників жертвам Голодомору та політичних репресій.

Люди приходили не за рознарядкою

Прихильникам сепаратистів це здається як "відповідні помста за знищення націоналістами радянських пам’ятників та вшанування героїв УПА". У самому Сніжному, обраному першим містом для демонтажу, про цю ініціативу мешканці здебільшого не знають. Тому про якусь суцільну підтримку говорити зарано. Люди лише пригадують, що на відкритті пам'ятника у 2007 році були не зігнані регіоналами для галочки люди, а реальні жертви, які прийшли не за рознарядкою.

За часів президентства Віктора Ющенка, який особисто сприяв міжнародному визнанню факту Голодомору українського народу, нові пам'ятні знаки з'явилися і на Донеччині. "Правляча місцева еліта - "Партія регіонів" - офіційно не могла протистояти появі таких пам'яток у своїй вотчині. Утім, і щирої підтримки не виказувала. А навпаки, негласно виховувала електорат в протиставленні "своїх та чужих пам'ятників", - зазначає переселенець з Донецька, професор філософії Ярослав Пасько.

Представники культурного осереддя Донбасу, які рік тому були змушені залишити свою батьківщину, також бачать спадкоємність політики так званої "ДНР" та недавніх хазяїв Донбасу. "Боротьба "ДНР" із пам'яттю про жертв голоду, які, нагадаю, були донбасівцями, ще одне підтвердження, що так звана "республіка" є продовженням "Партії регіонів". Ця політсила, привівши війну в Україну, до цього всі роки свого існування вперто не помічала жертв радянсько-російських репресій", - обурюється Iгор Зоц, головний редактор газети "Донеччина", яка раніше виходила в Донецьку, а зараз перебуває у "вимушеній" еміграції.

"Це - глум над полеглими"

Журналіст нагадує, що в багатьох серйозних дослідженнях про Донбас зафіксовано, як саме регіон постраждав від штучно створеного голоду. При цьому він додає, що на вільній українській території Донеччини є кілька пам'яток, які засвідчують, що Голодомор 1932-33 років - такий же злочин проти людяності, як і збройна агресія Росії. "Терористи і їх кремлівські ляльководи не здивували: позбавивши нормального життя половину Донбасу, тепер взялися глумитися над полеглими від Голодомору", - каже Зоц.

"Прикро, що ті люди, які називають себе "визволителями", можуть підняти руку на історичну пам’ять", - зазначає в коментарі DW інша переселенка з Донецька, українська філологиня та науковець Ганна. "Адже жертвами Голодомору були не тільки українці, а й росіяни, білоруси, татари, євреї - сталінська тоталітарна система не питала національності", - додає Ганна. Утім, вона переконана, що доля українських пам'ятників напряму залежить від політичної ситуації на сході України. "Коли місто знову контролюватиме Україна, проблема знівелюється сама собою", - наголошує науковець.

Антиукраїнська політика самозванців

Бойовики захоплювали владу, розпалюючи антиукраїнські гасла та зриваючи прапори, згадують в спілкуванні з DW вимушені переселенці з Донецька. Власне українських історичних пам'ятників не так багато на Донбасі. Тому головного удару зазнала українська мова. За рік війни вона фактично була витіснена з усіх сфер. Там не видається жодної газети чи журналу українською мовою. У школах, наскільки це відомо, більш не викладають українську історію. Навіть вказівники міст та вулиць спробували замінити. Так, зник м'який знак із назви "Донецьк" щонайменше на одному з в’їздів до міста, розповідають переселенці, які не втратили зв'язків з родичами. "Мені зрозуміло, що розвивати цей регіон вони не збиралися. А от для утримання контролю намагаються максимально налаштовувати жителів проти решти України", - каже у розмові з DW колишній мешканець вулиці Постишева у Донецьку. "Знищувати пам'ятники жертвам - це підло. Утім, їхні методи від початку були такими, починаючи від байок про "фашистів". І це свідчить про багато чого, в тому числі, і про якість самої самозваної влади", - додає Ярослав.