Бундесвер залежить від авіакомпаній з України і Росії
16 грудня 2016 р.
ФРН буде змушена продовжити роздавати прибуткові контракти транспортування своєї військової техніки українським та російським авіакомпаніям. Про це дізналися депутати Бундестагу. Спільний договір з російською фірмою "Волга-Дніпро" та українським підприємством "Авіалінії Антонова" (авіатранспортного підрозділу держпідприємства "Антонов" - Ред.), термін дії якого спливає наприкінці 2016 року, доведеться поновити, оскільки Німеччина не має своїх великих військово-транспортних літаків.
Але контракт, який потрапив до німецького телеканалу ARD, має бути розділений на дві частини через те, що Україна зараз веде війну з проросійськими сепаратистами на сході країни. З 2004 року дві компанії спільно працювали в рамках консорціуму "Проміжне вирішення стратегічних авіаперевезень" (SALIS), який використовував великий транспортний літак Ан-124-100 для перевезення вантажів країн-членів НАТО.
Ан-124-100 "Руслан" може доправити 120 тонн вантажу на відстань понад 4800 кілометрів. Згідно з новою угодою, укладеною між десятьма партнерами, зокрема, Німеччиною, Францією, Польщею та Норвегією, літаки Антонова здійснять 1600 літних годин у 2017 році, з яких 1080 - для німецьких військових. Ці цифри лише трохи зменшаться у 2018 році. Загалом за два роки Німеччина має заплатити за транспортні послуги 101 мільйон євро.
Але розходження між Україною та Росією спричинили нову проблему: українська компанія вимагає набагато більше грошей, ніж її російський партнер, і за даними деяких депутатів комітету Бундестагу з питань оборони, міністр оборони ФРН не може пояснити розбіжність. Поки "Авіалінії Антонова" виставляють німецьким платникам податків рахунок у 37 509 євро за годину польоту, "Волга-Дніпро" просить лише 23 341 євро за годину польоту, повідомляє ARD
Різні ціни
"Це трохи дивно, що механізм цін двох компаній, які використовують однаковий літак, так сильно відрізняється, - скаржиться депутат від Зелених і член комітету з питань оборони Тобіас Лінднер телеканалу ARD. - Міністерство не може пояснити чому."
Але Райнер Арнольд, представник соціал-демократів у тому ж комітеті, говорить, що цю розбіжність у цінах можна зрозуміти. "Авжеж, ви маєте зрозуміти, що це два різні партнери, з різним простором для маневрування в їхніх переговорах, - заявив він у коментарі DW. - Окрім того, вони мають різну базу: українці використовують лише сім літаків, тому зрозуміло, що вони рахують інакше, ніж ті, хто має значно більше літаків у своєму парку".
Речник міністерства оборони розповів DW, що обидві запропоновані ціни були "абсолютно нормальними" у порівнянні з іншими на світовому ринку. Не було і жодних політичних проблем у веденні бізнесу з російською фірмою у період підвищеної напруженості у відносинах з Кремлем. "Не було ніяких проблем з перевозкою обладнань, навіть протягом кризи на сході України, - говорить він. - І ми не спостерігали ніяких намагань вплинути на цього комерційного перевізника з боку Росії взагалі. Це абсолютно непроблематично". Він також зазначив, що обидві компанії, російська і українська, дотримуються німецького законодавства і мають міжнародну присутність у всьому світі.
Військова співпраця з цивільним бізнесом
Немає нічого дивного у тому, що армія звертається до цивільного ринку для великомасштабної логістики, коли це не потребує військового елементу, за винятком випадків, коли обладнання потрібно доставити до зони бойових дій. У випадку з Німеччиною більшість військових вантажів перевозяться до Афганістану, де триває місія Бундесверу, і назад. Однак за даними Себастьяна Шульте, німецького кореспондента військового журналу Jane's Defence Weekly, цивільна логістика може бути використана тільки до першого етапу перевезень - до Узбекистану.
Німеччина користується цими повітряними перевозками відтоді, коли розпочалася місія НАТО в Афганістані у 2001 році, тому що "потрібні вантажі і обладнання були занадто громіздкими і численними для наявного тоді парку військового авіатранспорту", - говорить Шульте.
Окрім того, стверджує Арнольд, для Німеччини буде "абсолютно економічно невигідним" придбати власний військовий транспортний літак такого розміру - хоча у довгостроковій перспективі Європа могла би обміркувати таку можливість. "Однак компанії з Росії та України завжди були надійними, навіть у важкі часи", - додає він. Власних військово-транспортних літаків Бундесверу А400М "недостатньо для цих потреб", - додає Шульте. Окрім того, були затримки з виробництвом цього літака.