Будапешт. Вокзал. Біженці

"Ми приїхали з Сирії, ми хочемо до Німеччини!" Це речення, яке практично всі біженці на вокзалі Келеті у Будапешті знають англійської чи німецькою. Найбільш роздратовані вилазять на плечі своїх товаришів по нещастю та скандують: "Німеччина, Німеччина!".

Сотні біженців стоять навпроти лав поліцейських перед будівлею вокзалу. На їхніх обличчях - відчай, гнів, виснаження. Але коли посміхаєшся до них, то завжди отримуєш посмішку у відповідь. У натовпі людей переважно молоді чоловіки. Вони впізнають у нас німецьких журналістів та відразу оточують нас. Вони показують нам свої квитки: місцем призначення значаться Мюнхен або австрійський Зальцбург, і вони вже заплатили за них більше ста євро. Угорці охоче беруть гроші у зневірених людей, але останнім не дозволено використовувати квитки за призначенням.

Майже у цілі

"Ми любимо Німеччину, там у людей є серце", - каже 18-річний Алі. Сирієць вже чотири дні перебуває в Будапешті. Він подолав довгий шлях через Туреччину, Грецію, Македонію та Сербію. Короткий проміжок шляху у Середземному морі залишився серед найгірших його спогадів - як і в більшості інших біженців. Десятки людей у маленькій шкарлупці у великому морі. Угорський паркан із колючим дротом проти цього - просто дрібниця. Тим більшим є розчарування, що вони вже перебувають в ЄС, власне, меті їхніх мрій - але ще не повністю. Від Німеччини їх відділяють ще сотні кілометрів.

На площі перед будапештським вокзалом деякі чоловіки тримають своїх малюків на руках. "Німеччина, Німеччина", - лунає в сторону поліцейських. Деякі люди чіпляються за наші рукави, вони хочуть донести послання канцлерці Анґелі Меркель. Канцлерку вважають тут людиною, яка приносить спасіння. Від образу залізної канцлерки тут немає і сліду. Ми хочемо дізнатися, чи чули біженці про ксенофобські демонстрації у Німеччини. "Ні. Німеччина - це чудова країна", - звучить відповідь.

Поліція без плану

Одна угорська колега нервово дивиться на велику вулицю, яка веде до вокзалу. "Нам треба буде швидко забиратися звідси, якщо щось трапиться", - зазначає вона. Мешканці Будапешта знають, як швидко сюди можуть прибути поліцейські зі сльозогінним газом та водометами. Однак немає жодних слідів насильства, навіть коли деякі демонстранти, спітнілі та з диким поглядом в очах, блукають площею. Вони змучені та, передусім, розчаровані: ніхто не каже їм, що буде далі, влада не турбується про те, щоб надати їм воду, їжу та місця для сну. Єдина допомога надходить від неурядових організацій.

Об 11-й годині поліцейські дозволяють людям зайти до будівлі вокзалу. Умова: паспорт ЄС чи дійсна віза. Коротше кажучи, зайти можуть всі, крім біженців. А ті й далі не знають, що буде з ними згодом. Угорська влада наполягає на тому, що вона, на противагу до таких країн, як Італія та Греція, поважає чинне законодавство ЄС та офіційно приймає біженців, із відбитками пальців та всім іншим необхідним. Насправді ж дії поліцейських викликають враження безпланових. Єдине відчуття, яке нам передалося, - це те, що більшість угорців та, передусім, їхній уряд просто хочуть позбутися біженців.

Остання стіна

Виснажені та покинуті, люди лежать у тіні під стінами вокзалу. Тут і там стоять рвані намети. Полуденне сонце розігріло повітря в Будапешті до приблизно 35 градусів. Площа перед вокзалом стала ще одним символом не функціонуючої європейської політики щодо біженців та безсердечності деяких європейських країн по відношенню до чужинців.

Але стіна вокзалу Келеті, ми переконані в цьому, є лише черговою перешкодою, яку люди рано чи пізно подолають на шляху до Німеччини. Можливо останньою.