Боснія і Герцеговина: вибори - між Путіним та Ердоганом

Боснія і Герцеговина - європейський лідер за трьома показниками: за рівнем безробіття, забруднення довкілля, а також як найпроблемніша держава. За минулі два роки з країни, де населення складає лише 3,5 мільйона, виїхали близько 80 тисяч молодих людей. 

Передісторія цього катастрофічного становища сягає 1990-их. Кривава Боснійська війна між сербами, хорватами та боснійцями, завершилась у 1995 році підписанням під тиском США Дейтонської угоди. За цим мирним договором, Боснія і Герцеговина була адміністративно поділена на дві частини: однойменну Федерацію та Республіку Сербську (яка існує на підставі власної конституції), що отримали 51 та 49 відсотків території відповідно. Це складне державне утворення, визначене низкою компромісів у Дейтоні (США), і досі управляється багатьма міністрами, держсекретарями, радниками та чиновниками. Один з компромісів - посада глави держави заміняється Президією, до якої обирають по одному представнику боснійців, хорватів і сербів. До того ж у цю  державу вводився на невизначений час міжнародний контингент з широкими повноваженнями. Одним словом, країна стала міжнародним протекторатом. Що мало допомогло з вирішенням проблем.

Успадкована ненависть

За минулі 23 роки, незважаючи на міжнародну присутність - чи через неї, - етнічне розмежування та пов'язаний з ним націоналізм подолані не були. Міжетнічна прірва у дітей, народжених уже у цій державі, є ще більшою, ніж у їхніх батьків, які пережили війну у свідомому віці. У деяких підручниках, а також у етнічно забарвлених ЗМІ їм подається однозначна картина ворога. На символічному рівні Боснійська війна так і не закінчилась. 

І вибори 7 жовтня навряд чи щось змінять. Вільний вибір громадян між програмами та кандидатами - ілюзія, каже Франьо Шарчевич, головний редактор незалежного онлайн-видання Prometej. "У передвиборній боротьбі домінують національні наративи. Більшість ключових учасників змагаються у тому, хто більше любить свій народ, державу чи спільноту. Вони обіцять боротися краще проти "тих", хто "нам загрожує", - пояснює він у розмові з DW.

Між Путіним…

Передвиборна риторика, що ґрунтується на негативному досвіді війни, у сербській частині країни супроводжується ще й закликами до від'єднання. До цього додається також ідея спільної держави з Сербією - об'єднавчим елементом чого слугує демонстративна любов до Росії. Потяг до орієнтації на схід підживлює і президент утворення Мілорад Додік, який кілька днів тому показався з Володимиром Путіним у Сочі. З президентом Сербії Александаром Вучичем лише цього року Додік зустрічався вже дев'ять разів. Додік не допустив визнання Косова Боснією і Герцеговиною та заблокував євроатлантичний курс країни.

Зібрана під гаслом "Союз для перемоги" опозиція майже не відрізняється у принципових позиціях від Додіка. У своїй риториці вона тільки не така різка. Єдиний кандидат від опозиції на посаду сербського представника у трійці державної Президії Младен Іванич зазначив DW: "Боснія і Герцеговина матиме проблему доти, поки не згадає, що сербське утворення Республіка Сербська - це теж Боснія і Герцеговина, а сильне сербське утворення не значає слабку Боснію і Герцеговину".

Іванич показує готовність до компромісів, яку давно втратив лідер сербської частини Мілорад Додік. Майже рік тому той сказав DW: "Думаю, якщо й далі не буде домовленостей, якщо й далі бракуватиме основного консенсусу в Боснії і Герцеговині, держава розпадеться на частини. Але Республіка Сербська залишиться".

…й Ердоганом

У Сараєві та інших населених переважно мусульманами частинах країни консервативно-ісламська Партія демократичної дії (SDA) бореться зі світськими соціал-демократами за виборців-боснійців. При цьому лідерові мусульманських консерваторів Бакіру Ізетбеговичу (який представляє у Президії боснійців) зближення з турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом видається надзвичайно важливим. "Чи я політичний гравець Ердогана, який через нього починає сварки у Європі? Ні. Але друзів я не здаю", - каже Ізетбегович.

З огляду на амбіції Додіка щодо відокремлення він додає: "Хто любить цю країну, має бути готовим на крайнощі, коли йдеться про територіальну цілісність". Тобто: якщо дійде до від'єднання, буде війна.

Можливо, таким чином вдасться переконати боснійців-мусульман, які інакше незадоволені відвернуться від нього. Та й соціал-демократ Деніс Бечирович, який грає на націонал-патріотизмі, успішно пасеться на полі правих.

Особливий випадок: боснійські хорвати

Націоналістичний лідер боснійсько-хорватської партії HDZ Драган Чович наголошує на своїй близькості до Хорватії та дистанціюється від політики Сараєва. Його проблема в тому, що у боснійсько-хорватському утворенні представника хорватів у Президію можна обрати і боснійськими голосами. Це спадщина Вашингтонської угоди 1994 року, підписаної боснійськими хорватами та боснійцями, положення якої увійшли до Дейтонської, а тому й мають силу конституційної норми. 

На практиці це означає, що завдяки чисельній перевазі у Федерації боснійці можуть обирати не лише боснійського, але й хорватського представника у Президію. Таке відбувалось уже двічі, однак ще раз - і приховане незадоволення хорватів спалахне моментально. Драган Чович у розмові з DW наголошує: "Як мінімум неправильно говорити, що боснійці обирають хорватського представника… Переконаний, що боснійці не зроблять помилки".

Відчуження від власної держави

У Боснії і Герцеговині для більшості сербів та хорватів Сараєво - не їхня столиця, а мусульман-боснійців, вважає журналіст Цвієтин Мілівоєвич: "Це важливо, адже ми знаємо, що три етнічні групи за Дейтонською угодою мають рівні права по всій країні. Де-факто ж боснійці та хорвати маргіналізовані у Республіці Сербській, як і хорвати та нечисленні серби - у Федерації. Тож про рівноправ'я тут точно не йдеться".

Нестримна корупція, слабке правосуддя, втеча молоді та освічених людей за кордон, а також гальмування реформ - усе це не додає очок Боснії і Герцеговині. Журналіст Франьо Шарчевич не особливо оптимістичний щодо потенціалу змін в країні: "Байдуже, наскільки сильно мені б хотілося, щоб ми просувалися у бік вільного, відкритого та розвиненого суспільства і прийшли у 21-е сторіччя, а не рухалися із 20-го у 19-е. Боюся, що ситуація після виборів залишиться такою ж".