Рік Euronest

Рік тому, 3 травня 2011 року, було створено міжпарламентську асамблею Euronest. До неї входять представники парламентів країн Східного партнерства та делегація Європарламенту. Мета цієї структури - сприяння політичній асоціації та подальшій економічній інтеграції між ЄС та країнами-партнерами. Чого досягнули парламентарії за перший рік роботи асамблеї? Про це – в інтерв’ю зі співголовою Euronest, головою комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Борисом Тарасюком.

Deutsche Welle: Пане Тарасюк, які досягнення Euronest за рік існування цієї асамблеї?

Борис Тарасюк: По-перше, були прийняті установчі документи, що дало змогу поставити юридичну базу під діяльність Euronest. По-друге, сформовані керівні органи та структури. Попри те, що перша сесія Euronest у вересні минулого року виявилась невдалою, але досить успішною була робота другої сесії, яка відбувалась 1-4 квітня цього року в Баку. Нам вдалось прийняти чотири резолюції по чотирьох основних напрямах діяльності Euronest: стосовно викликів демократії, економічній співпраці з ЄС, енергетичної безпеки та укріпленню громадянського суспільства. Окрім того, було прийнято резолюцію по Юлії Тимошенко. Згідно з правилами процедури, співголови Euronest повинні направити результати роботи асамблеї до парламентів, глав урядів, виконавчих структур Європейського Союзу та країн-партнерів. Зараз ми чекаємо на реакцію з боку країн-членів.

- Яким є фактичний вплив Euronest на євроінтеграцію? Екс-президент Європарламенту Бузек наголошував, що ця структура має стати важливим імпульсом для євроінтеграції. Чи виправдались ці очікування?

- Навряд Euronest може стати замінником наших двосторонніх взаємин із Європейським Союзом та реалізації наших цілей. Euronest може бути доповненням, але жодною мірою не замінником. Якщо говорити про європейську інтеграцію всіх країн-партнерів, то для деяких із них – наприклад, Азербаджану та Вірменії – це є дуже довготерміновою метою. Для інших же – таких, як Україна, Молдова, Грузія – це вже питання осяжної перспективи. Чи може Euronest сприяти? Сприяти може, але не бути основним форматом євроінтеграції.

- Який практичний вплив мають резолюції Euronest?

- Вони містять рекомендації перш за все для країн-партнерів в галузі демократії, прав людини, економічної та енергетичної співпраці з ЄС. На другій сесії були прийняті резолюції, які містять такі рекомендації. І тому від того, наскільки будуть ці країни зацікавлені, наскільки буде політична воля втілювати в життя ці рекомендації, буде залежати власне ефективність чи неефективність роботи Euronest. Причому, не можна забувати, що Euronest має не лише містити законодавчі рекомендації. Euronest також має слугувати форумом для спільного парламентського контролю за діяльністю виконавчих структур в здійсненні цілей Східного партнерства.

- Нині лідери деяких європейських країн пропонують бойкотувати українську частину «Євро-2012», або ж відмовляються від участі в зустрічі президентів у Ялті. На Вашу думку, чи можна говорити про «замороження» євроінтеграції України?

- Ми можемо говорити про, якщо не зупинку, то значну стагнацію у взаєминах між Україною та Європейським Союзом. Навряд Euronest може тут щось вдіяти, це справа між нинішньою українською владою та Європейським Союзом. ЄС фактично поставив щонайменше дві умови для подальшої європейської інтеграції України. Цими умовами є звільнення Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших політичних в’язнів і повернення їх у політичне життя, а також проведення чесних і демократичних парламентських виборів. Все буде залежати від того, наскільки серйозно українська влада буде ставитись до вимог з боку ЄС. Якщо буде продовжувати вести ту ж лінію, що й сьогодні, то годі чекати на прогрес в європейській інтеграції України. Стосовно закликів до бойкоту «Євро-2012», хочу зауважити: далеко не всі країни ЄС, і тут є прикладом Польща, у захваті від цієї ідеї. Тому навряд чи можна очікувати спільної позиції ЄС щодо «Євро-2012».

- Якою може бути реакція української влади на такі дії ЄС?

- Якщо українська влада досі не звертала уваги на серйозні попередження з боку Європейського Союзу, то очевидно, що для неї ці взаємини з ЄС не є пріоритетом. Тому можна спрогнозувати, що влада буде й надалі ігнорувати заклики з боку ЄС, і це буде ускладнювати атмосферу взаємин з ЄС. Не випадково, що вже почалась ланцюгова реакція лідерів деяких країн ЄС із відмовою участі в саміті президентів країн Центральної Європи в Ялті. Це один з прикладів санкцій, які можуть бути запроваджені з боку ЄС і в майбутньому.

- З огляду на кризу у відносинах України і ЄС, якими є шанси України отримати безвізовий режим з країнами ЄС найближчим часом?

- У відповіді на це питання є два аспекти. Перший – техніко-юридичний, другий – політичний. Якщо говорити про перший напрям, то, на жаль, Україна не дотримується графіку плану дій щодо лібералізації візового режиму з країнами ЄС. У нас виникла заборгованість із прийняття деяких законодавчих та нормативних актів. Зокрема, це стосується паспортів із біометричними даними, а також деяких інших питань. Тобто, як швидко українська сторона впорається із цим завданням, так швидко можна говорити про перспективи безвізового режиму. Друга сторона цього питання – політична. Вона полягає в тому, що нині взаємини з Європейським Союзом перебувають у стані стагнації і кризи. І кінцевий результат таких, здавалось би, техніко-юридичних питань буде зрештою залежати і від політичної складової, від позиції впливових членів країн Європейського Союзу. Якщо українська влада буде продовжувати нехтувати закликами з боку ЄС поводитись згідно з цілями і цінностями ЄС, то цей період встановлення безвізового режиму може затягнутися. Якби не політична складова, то, на мою думку, впродовж 1,5-2 років цілком можна було би сподіватися на безвізовий режим.

- Чи не зашкодить тиск з боку ЄС простим українцям – зокрема, в питаннях видачі віз? Чи є імовірним збільшення кількості відмов?

- Думаю, що ЄС не піде на те, щоби втягувати в суперечку з українською владою українських громадян. Я маю підстави стверджувати, що швидше за все ЄС не буде поширювати свої можливі санкції по відношенню до української влади на суспільство. Слід очікувати, що ЄС надалі буде займати конструктивну позицію в питанні лібералізації візового режиму для громадян паралельно із можливим запровадженням більш жорстких умов по відношенню до представників української влади чи бізнесу, які причетні до порушень демократії і прав людини в Україні.