"Ми вже не Папа"

Виступаючи перед тисячами прочан, які прибули на останню аудієнцію з усіх куточків світу, 85-річний понтифік напередодні свого останнього дня понтифікату озвучив декілька особистих одкровень. Зокрема Бенедикт XVI сказав, що його папство було важкою ношею, але він був упевнений, що Бог його не полишить наодинці з викликами, і постійно відчував божественний супровід. Він додав, що пережив за ці вісім років і багато радісних моментів."Почувши про своє обрання, серцем я подумав: "Боже, чому ти мені це доручаєш? Ти покладаєш на мене тяжку ношу", - сказав Бенедикт XVI.

28 лютого стане останнім днем понтифікату Бенедикта XVI. Добровільне зречення папського престолу діючим Папою Римським сталося уперше за останні майже 600 років. 11 лютого, несподівано для всіх, Бенедикт XVI заявив про те, що складе повноваження. Це рішення він пояснив станом здоров'я, який більше не дозволяє йому виконувати обов'язки глави Римо-католицької церкви. Добровільна відставка забезпечить Бенедикту XVI місце в історії. А чим ще він запам'ятається пастві й не тільки?

Йозеф Ратцінґер народився 16 квітня 1927 року на півдні Німеччини, у Баварії, в родині вірян. Після отримання духовного сану й захисту дисертації з теології він викладав в університетах Бонна, Мюнстера, Тюбінгена й Регенсбурга. Ратцінґер швидко робив кар'єру: у 1977 році став архієпископом Мюнхена і Фрайзінга, а 1981 року Папа Римський Іван Павло ІІ призначив його головою Конгрегації зі справ віровчення – впливового органу католицької церкви, який бореться за чистоту віри.

Ставка на діалог...

Йозеф Ратцінґер багатьом здавався старомодним. Те, що саме він став понтифіком 19 квітня 2005 року, було несподіванкою: Ратцінґер успадкував понтифікат від харизматичного Івана Павла ІІ. Зате гордість німців не мала меж. Найпопулярніша газета Німеччини Bild вийшла наступного дня з величезним заголовком на першій шпальті: "Ми – Папа Римський". Щоправда, ейфорія тривала недовго.

Бенедикт XVI від початку свого понтифікату виступав за діалог Римо-католицької церкви з іншими християнськими конфесіями та світовими релігіями. Співвітчизник реформатора церкви Мартина Лютера хотів покласти край "льодовиковому періоду" в екуменічному русі. Але, на думку критиків, за роки правління він мало чого досяг із задекларованих цілей.

…а в результаті – скандали

Євангелістська церква очікувала від Папи Римського дозволу на проведення спільного обряду Святого причастя. Але й під час своєї останньої поїздки до Німеччини 2011 року він обмежився символами й жестами. Втім, заслуга Бенедикта XVI – відновлення діалогу з Константинопольським патріархатом. Його зустріч у Стамбулі з Варфоломієм І стала історичною подією.

Натомість лекція в університеті Регенсбурга у вересні 2006 року стала скандальною. Тоді Папа Римський пов'язав іслам та насильство. Як тільки пристрасті вщухли, з'явився новий привід. Понтифік неодноразово намагався налагодити відносини з Братством святого Пія Х, котре об'єднує католиків-традиціоналістів. 2009 року Папа скасував відлучення від церкви чотирьох єпископів братства, серед яких був і британець Ричард Вільямсон, котрий заперечує Голокост. Це рішення Бенедикта XVI викликало шквал обурення, особливо в Німеччині.

Розбещення малолітніх

Але найбільш гучний скандал за роки понтифікату німецького Папи прогримів 2010 року. Він спричинив глибоку кризу в католицькій церкві. Тоді спливли численні випадки розбещення малолітніх у католицьких школах та інтернатах Німеччини. До цього священиків-педофілів вимагали покарати у США та Ірландії. Пастві доволі довго довелося чекати на реакцію Папи Римського. Врешті-решт він вибачився перед жертвами і зустрівся з кількома з них.

Свій імідж Бенедикту XVI щоразу вдавалося поліпшувати під час численних закордонних поїздок. Його всюди приймали добре – у Великобританії, Південній Америці, на соціалістичній Кубі. Після візиту Папи в березні 2012 року уряд у Гавані знов оголосив Страсну п'ятницю вихідним днем.

Традиції замість реформ

Бенедикт XVI хотів зробити католицьку церкву привабливішою, знайти її місце в сучасному світі, де панують найрізноманітніші думки. Це непросте завдання для людини, котра вважає, що не варто підлаштовуватися під "віяння часу", а треба просто "мати віру".

Збереження традицій замість проведення реформ – таким, судячи з усього, було його гасло. Наслідок цього – вихід із церкви багатьох вірян, котрі прагнули змін. Відмову від безшлюбної обітниці чи можливість католиків одружуватися повторно Бенедикт XVI обговорювати відмовлявся. Хай там як, а звинувачувати його в сірості й безликості, тим паче після добровільної відставки, точно не варто.