Безпека українських шахт: справа грошей і сумління

ридцять років не сталося жодної аварії на шахті?

Шахта ”Краснолиманська” Донецької області, де 20 липня загинуло так багато людей, належить до найнебезпечніших на Україні. Наш кореспондент Олександр Савицький розповідає, у чому полягають найчастіші причини аварій на українських шахтах:

"Типовими причинами вибухів та обвалів гірничих виробок на копальнях Донбасу, які тягнуть за собою численні людські жертви головний технічний інспектор Незалежної профспілки гірників України Сергій Семенко вважає складність гірничо-геологічних умов видобутку вугілля та таку систему оплати шахтарської праці, яка провокує порушення техніки безпеки: «Крупні аварії трапляються на тих підприємствах, де досить високий рівень забезпечення засобами захисту і на охорону праці виділяються достатні кошти. Всі говорять про якісь не прогнозовані гірничо-динамічні процеси. Але тоді уряд має або ухвалити політичне рішення про долю вугільної галузі, або виділити кошти науковцям, щоб вони дослідили цю проблему і винайшли способи прогнозування небезпечних явищ. Представників профспілок дедалі частіше не включають до складу державних комісій, які розслідують аварії на шахтах, і ми часто не можемо порушувати ці питання. Ще одна проблема – це те, що адміністрація вугільних копалень подекуди експериментує з показниками гранично припустимих норм концентрації метану. А самі робітники ще частіше закутують датчики метану, або навіть одягають на них презервативи для того, щоб вони своєчасно не спрацьовували, і можна було видобути побільше вугілля. Адже оплата праці українських шахтарів залежить від кількості видобутого палива і це змушує їх свідомо йти на порушення правил безпеки. Адміністрація копалень про це знає, але вона так само зацікавлена у збільшенні видобутку і заплющує на все очі». За словами Сергія Семенка, який нещодавно побував у Німеччині, моделі соціального страхування гірників в обох країнах доволі схожі. Але розміри компенсацій суттєво відрізняються: «Те, що отримує родина внаслідок втрати годувальника в Німеччині, не до порівняння з тим, що отримує родина, яка втратила годувальника в Україні. Там навіть існує таке поняття, як «весела вдова». Бо родичі загиблих шахтарів отримують постійні компенсації з урахуванням економічної ситуації і з розрахунку того, яку платню міг би отримувати шахтар, якби був живим і працював. А в нас ті самі компенсації все одно не покривають усіх економічних втрат родини, де загинув гірник». Сергій Семенко зазначив, що в Україні набагато більша увага приділяється колективним засобам захисту гірників, ніж індивідуальним. Так званий «саморятіваник» українського шахтаря мало змінився з часів радянської влади. Це й досі балон з запасом кисню на кілька десятків хвилин: «Засоби індивідуального захисту на більшості копалень – це проблема з проблем, за винятком двох-трьох підприємств. Далеко не завжди кошти на засоби захисту виділяють в повному обсязі. В Німеччині існує саморятівник фільтруючої дії, а в нас він - ізолюючого типу. І в нас, і в них без індивідуальних засобів захисту людина не може спуститися в шахту. Однак, німецькі шахтарі мають набагато зручнішу екіпіровку й робочий одяг. Тоді як українські шахтарі часто змушені, наприклад, скидати незручні рукавиці, щоб закрутити якусь гайку. Міністерство виділяє шахтам кошти на ці потреби непрозоро і часто профспілки не можуть дізнатися, скільки коштів на це виділено».

Так вважає головний технічний інспектор Незалежної профспілки гірників України Сергій Семенко, з яким говорив наш кореспондент Олександр Савицький.

А як вирішується проблема безпеки гірничої справи в Німеччині? Адже тут і досі працюють вугільні шахти, причому глибина залягання шарів така ж велика, як і в Донбасі, а от аварій тут не було вже протягом 30 років. Я зв”язалася з начальником служби безпеки шахт Акціонерного товариства ”Німецьке кам”яне вугілля” – Deutsche Steinkohle AG – доктором Георгом Лангером. От, що він розповів нашій програмі:

”З 60-х років минулого сторіччя безпека німецьких шахт невпинно покращувалася. Досить навести один лише приклад. Вентиляція шахт є дуже стабільною і потужною. Тобто, небезпечні накопичення метану весь час розганяються. Крім того6 на наших шахтах існує дуже щільна мережа вимірювальних вентиляційних приладів, які стежать за ознаками накопичення газу, а також за тим, щоб у шахтових штольнях не виникали пожежі. Ці прилади сконструйовані таким чином, що дають сигнал про небезпеку на дуже ранніх стадіях, коли можна запобігти небажаним процесам, не піддаючи ризику ані життя гірників, ані обладнання самих шахт”.

Тут варто сказати, що вимірювальні прилади на німецьких шахтах – це дуже складна і надійна електронна система, всі елементи якої пов”язані між собою. Це означає, що сигнал про підвищення якихось гранично припустимих показників дуже швидко передається на центральний пункт, звідки його одразу можна локалізувати. І тут, як каже Георг Лангер, неможливо собі уявили, щоб якась людина могла навмисно зіпсувати якийсь прилад чи змінити його параметри. Це неможливо хоча б тому, що електронна система датчиків - досить складна, і будь-яке несанкціоноване втручання в їх роботу спричиняє сигнал тривоги:

”Причина нашого справді високого рівня безпеки на шахтах полягає в тому, що, окрім звичайних приладів, які можна знайти в будь-яких шахтах, у нас запроваджено дуже зільну і потужну систему не лише вентиляції, а й постійного контролю за складом повітря в шахтах. Крім того, ми розробили дуже ефективну систему захисту від вибухів і пожеж”.

Головне ж, каже Георг Лангер, це те, що основний наголос в роботі служб, що стежать за дотриманням безпеки на шахтах, падає на запобігання аварій, щоб критичні ситуації взагалі не виникали:

”Наприклад, під землею у нас практично немає вогненебезпечних речовин. Коли ж їх наявність абсолютно необхідна, вони завжди застосовуються у супроводі відповідних захисних приладів. Усе це досить послідовні речі. Але безпека коштує грошей. І ми ніколи не піддавали сумніву необхідність цих видатків. Навпаки, ми крок за кроком створювали дедалі надійнішу систему безпеки і зберігаємо її в Німеччині й далі. Незважаючи на глибоке залягання вугленосних шарів, ми маємо стопроцентно щільну систему запобігання аваріям, яка й дозволяє гарантувати такий високий рівень безпеки. Ми маємо так званий рятівний ланцюг, який включає маршрути евакуації з шахти. Крім того, якщо це необхідно, в шахту спускається лікар, щоб перестріти пораненого шахтаря ще по дорозі на поверхню. Існує спеціальний план дій усіх служб на випадок аварії. Виключити повністю виникнення якоїсь небезпечної ситуації, звичайно, не можна. Але можна захопити небезпеку в зародку так, щоб вона не розвинулася в щось значно гірше”.

Як каже начальник служби безпеки шахт Акціонерного товариства ”Німецьке кам”яне вугілля”, безпека гірничої справи – це, звичайно, й питання технічного розвитку. 50-60 років тому у Німеччині не було технічної можливості тримати безпеку на такому високому рівні, оскільки тоді ще не було створено сучасних надійних систем. Нині ж вони існують, каже німецький експерт, і дуже успішно функціонують:

”Я пригадую, що якраз п”ятдесят років тому було розроблено індивідуальний рятівний фільтр. Це було після однієї дуже тяжкої аваріі на шахті. З того часу цей індивідуальний прилад, який має на поясі кожен шахтар, належить до загальної філософії безпеки”.

Фільтр саморятування, як він називається в Німеччині, це пристрій, який протягом щонайменше 90 хвилин нейтралізує навколо шахтаря продукти горіння, зокрема, небезпечний чадний газ. За цей час він може або сам вийти на небезпечне місце, або ж його знаходять рятівники. Важливо зазначити, що цей прилад не постачає кисень, а фільтрує високотоксичний чадний газ СО і перетворює його на вуглекислий газ СО2. Саме тому цей прилад і називається фільтром. На Україні ж, як щойно розповів наш кореспондент Олександр Савицький, і досі застосовується індивідуальний рятівник, який являє собою балон з киснем. Годі й казати, що в умовах пожежі такий балон може становити додаткову небезпеку для шахтаря. Георг Лангер каже, що фільтри саморятування поширені в міжнародному масштабі:

”Наскільки я знаю, такі фільтри застосовуються, наприклад, в Росії. А взагалі ці фільтри належать до стандартного устаткування шахтарів у світі”.