Астрід Ліндгрен: на щастя, ще є люди, які фантазують

Навіть сьогодні, майже через шість років по її смерті, Ліндгрен залишається винятковим явищем серед дитячих письменників. Авторка „Пеппі Довгапанчохи”, „Карлсона, який живе на даху” та „Братів Лев’яче Серце” написала понад 90 книжок. Її твори перекладені 92-а мовами світу.

„Я гадаю, фантазія необхідна. І, на щастя, ще є люди, які фантазують”, -

казала свого часу Астрід Ліндгрен. Фантазія людей, передусім маленьких, упродовж усього життя надихала шведську письменницю. Її маленькі герої з творів „Карлсон, який живе на даху”, „Міо, мій Міо”, „Пригоди детектива Калле Блюмквіста”, „Роня - донька розбійника” і, звичайно, „Пеппі Довгапанчоха” були жвавими і зовсім не такими слухняними особами, якими до того часу була насичена дитяча література.

„Пеппі Довгопанчоха” перетворила секретарку шведського видавництва на всесвітньо відому письменницю. З її промови, виголошеної у Франкфурті-на-Майні 1978 року з нагоди отримання Премії миру німецької книготоргівлі, стає зрозумілим: дорослі повинні поважати дітей та їхню свободу, а також захищати їх:

„Вільне і неавторитарне виховання не означає, що дитину лишають саму на себе. Норми поведінки потрібні всім нам - і дітям, і дорослим. І на прикладі батьків діти вчаться більше, аніж через якісь інші методики виховання”.

У її творах зображено не лише маленький, світлий, чарівний світ - її темами були також злидні, насильство та смерть. У таких історіях, як „Брати Лев’яче Серце” або „Міо, мій Міо”, Ліндгрен обережно відкривала темні сторінки життя, щоб достукатися до дитячих сердець, не поранивши їх:

„Ті, хто нині є дітьми, рано чи пізно переймуть справи світу. Вони ті, хто вирішуватиме питання війну та миру і те, в якому суспільстві хочуть жити - у такому, де лише постійно зростає насильство, чи в такому, де люди живуть в мирі і злагоді”.

Її послання миру і злагоди знайшло відгук у людських серцях. Вона отримала безліч премій – окрім нобелівської з літератури. Вона була найкращою дитячою письменницею і здобула б її, про що в ці ювілейні дні говорять усі видавці. Та зрештою вона цього і не потребувала: її співвітчизники обрали її в лютому 1999 року найулюбленішою шведкою століття. Захисниця дітей та тварин встигла дещо зробити і в політиці: завдяки їй з’явився новий закон „Про захист тварин”. А через рік після того, як вона в 1978 році у Франкфурті виголосила відому промову „Ні насильству”, Швеція перша в світі видала закон, який забороняє застосовувати до дітей фізичну силу. У цій промові Астрід Ліндгрен розповіла історію маленького хлопчика, котрий повинен був сам знайти палицю, якою його мала покарати мати:

„Маленький хлопчик пішов і довго не з’являвся. Нарешті він повернувся, плачучи, і сказав: „Я не зміг знайти палиці, але ось тобі камінь, яким ти можеш кинути в мене”. І тут мати заплакала, і раптом побачила все очима дитини. Потім поклала камінь на полицю в кухні і так його там і залишила як постійне нагадування про обіцянку, яку вона дала собі в цю хвилину: ніколи не вдаватися до насильства!”

Катрін Медерлер, Анастасія Хонякіна, Ірина Розовик