Жінки в ЗСУ: "Бажання служити сприймають за примху"
9 жовтня 2023 р.
"На жаль, командир роти категорично проти жінок", - таке повідомлення отримала 51-річна Леся Ганжа, коли намагалася перевестись до іншої бригади на посаду аеророзвідниці. Жінка пішла у військо на початку повномасштабного вторгнення. Вона потрапила у піхоту, служила на Київщині та Харківщині. "Я йшла в армію, щоб захищати Україну - брати безпосередню участь в бойових діях. Я маю для кого готувати їсти у цивільному житті", - додає Леся, якій неодноразово пропонували тилові посади.
29-річна Валіко Коробкадзе, також аеророзвідниця, пішла у військо за рік після початку повномасштабної війни, коли її новонароджений син трохи підріс. "Попри болючі слова, які мені кажуть і батьки, і чоловік, і решта суспільства, я керуюся словами свого загиблого друга: якщо ми не будемо воювати, нам зрештою не буде де виховувати дітей", - каже Валіко. Уперше вона пішла служити 2019 року, коли на законодавчому рівні жінкам дозволили обіймати бойові посади. Після відмов у кількох військкоматах їй дали можливість обрати спеціальність, і жінка стала водійкою-механіком БМП - "оскільки я із села, маю трактор і трохи на цьому розуміюсь".
Коли почалась повномасштабна війна, 28-річна Юлія Микитенко вже мала офіцерське звання. Вона прийшла у військо 2016 року - хотіла воювати у розвідці, але отримала відмову через стать. Після служби у штабі Юлія пройшла курси і здобула звання молодшої лейтенантки. "Та коли мене призначили командиром розвідувального взводу, 80% людей, які там служили, перевелись. Просто тому, що командир - жінка", - згадує Юлія, яка і зараз керує взводом аеророзвідників на Донеччині.
Читайте також: Міноборони затвердило літні однострої для жінок
Як знайти своє місце у війську
"Говорячи про жінок в армії, зазвичай зосереджуються на відсутності жіночої форми і засобів гігієни. Але я можу купити це сама. Проблема у тому, щоб знайти своє місце, - вважає Леся Ганжа. - Спектр застосувань жінки на війні достатньо обмежений, зокрема й об'єктивними чинниками. На війні, особливо в піхоті, важливо, скільки вантажу ти можеш підняти і скільки землі ти можеш викопати. Ясно, що фізично підготовлений чоловік копає краще, ніж фізично підготовлена жінка. Та й як вантажники жінки все-таки поступаються чоловікам. Тому в якийсь момент мені стало зрозуміло, що треба шукати свою суперсилу - місце, де я буду найбільш ефективна".
Леся навчилась аеророзвідці, керуванню ударними дронами, та почала шукати підрозділ, який потребує бійця з такою навичкою. Коли отримала відмову через стать, продовжила пошук. "Я вважаю, що немає сенсу воювати там, де тебе не хочуть бачити. Це дуже важливий момент злагодження, взаєморозуміння і взаємоповаги. Щоб, виходячи на завдання, ти могла приносити максимальну користь, а не чинити опір на рівні свого підрозділу", - переконана Леся. Зрештою їй вдалося обійняти посаду аеророзвідниці в одній із бригад, яка воює на Донеччині.
Жінки долучаються до служби на фронті ще з 2014 року, нагадує Ганна Гриценко, дослідниця громадської організації "Невидимий батальйон". "Але більшість бойових посад була для них закрита. Вони виконували ці обовʼязки без жодного оформлення і, відповідно, без виплат і подальших соціальних гарантій. Або були оформлені на небойові посади - кухарок, швачок, начальниць польових бань. Це означало, що в разі поранення важко пояснити, чому вона взагалі була на полі бою", - розповідає Гриценко. На цю проблему звернула увагу військовослужбовиця Марія Берлінська, яка в 2015 році ініціювала створення "Невидимого батальйону". Організація проводить дослідження щодо жінок у війську, висвітлює проблеми та домагається їхнього вирішення.
Заступивши на посаду командирки розвідувального взводу в 2017 році, Юлія Микитенко, перш за все, намагалася заслужити довіру своїх побратимів. "Я завжди була з ними на всіх завданнях. І так поступово здобула репутацію. Деякі з тих, що були категорично проти, повернулись у взвод. Виявилось, що це не так погано - бути в підрозділі, яким командує жінка", - додає Юлія.
Під тиском громадськості 2018 року на законодавчому рівні жінкам дозволили обіймати бойові посади. За кілька місяців після цього, домагаючись посади водійки-механіка БМП, Валіко Коробкадзе отримала кілька відмов і була вимушена їхати у військкомат в інше місто. Зрештою її прийняли на службу. "Вже пізніше мені сказали, що в той день, коли я приїхала, по батальйону пройшлася плітка: "Баба на машину прийде”. Але побратими із самого початку зрозуміли мій запал. Своєю поведінкою я показала, що я - командна людина і можу підставити плече".
Як домогтися рівного ставлення
"Формально всі бойові посади доступні для жінок. Неформально - звісно, їх треба добиватися. Тобто ця проблема існує, і наразі вона вирішується тільки індивідуально", - каже Ганна Гриценко. "Поки немає дефіциту бійців, твоє бажання служити сприймається за примху", - додає Леся Ганжа. За її спостереженнями, у війську ставлення до жінок не є таким самим, як до чоловіків. Наприклад, коли її командир набирав бійців для завдання на Київщині, Лесю і ще двох військовослужбовиць оминули. "Коли я запитала, чому ми не можемо поїхати, він відповів: "А що, ви хочете?". Тобто чоловіків не питають, чи вони хочуть. Це що, поїздка на екскурсію? Ти просто повинна весь час добиватися, щоб до тебе було таке саме ставлення, як і до інших бійців". Леся називає це мʼякою дискримінацією, коли жінок шкодують.
Коли Валіко Коробкадзе повернулась у свій підрозділ, командир наполіг на зміні її спеціальності на більш безпечну - адже вона має малу дитину. Військовослужбовиця перевчилась із водійки-механіка БМП на аеророзвідницю і також спеціалізується на ударних дронах. "Так само, як і тоді, жінок бережуть. Жінку зайвий раз не візьмуть із собою на завдання. Жінці виділять кращий куточок, принесуть більше їжі. А от із військової точки зору я можу сказати, що сталися кардинальні зрушення. Раніше було так: "Не лізь, це не твоя справа". Зараз, навпаки, мене залучають до обговорення. Просто довіряють моїм знанням і доручають завдання. Розуміють, що жінка - такий самий солдат".
Нині Юлія Микитенко також почувається у війську комфортніше, ніж під час попередньої служби: "Перш за все, напевно, через мої внутрішні зміни, тому що у 2017 році мені був 21 рік. Зараз я вже пройшла певний період. А, друге - це, звісно, зміни в соціумі. Зараз у мене багато підлеглих хлопців, які дуже мотивовані. Коли я прийшла, у них не було жодних питань до моєї статі”.
Читайте також: Працівника ТЦК в Ужгороді звільнили з лав ЗСУ за побиття жінки - генерал
Як захиститися від домагань
Юлія Микитенко згадує недоречні жарти і натяки з боку побратимів під час своєї попередньої служби. “Справлялась із цим грубістю і хамством. Інакше не виходило, - каже військовослужбовиця. - Крім того, мій чоловік, який також військовий, дуже мене підтримував - і порадами, і емоційно, ну і фізично, напевне, також. А після того, як мій чоловік загинув, почалася дуже неетична поведінка і коментарі з боку кількох офіцерів”. У тому числі через це Юлія була вимушена перевестися.
"Я вже навчилася реагувати на недоречні жарти, - запевняє Валіко Коробкадзе. - Буває, хлопці між собою жартують з натяком на мене чи на інших дівчат. Я відповідаю: "Якби до твоєї матері так говорили?". Варто відразу виставити кордони. Так і говорити: "Зі мною, будь ласка, так не можна, ми з тобою - товариші, у нас спільна справа".
Леся Ганжа вважає, що від домагань її рятує вік. "Молоді дівчата захищають себе кожна по-своєму. Як правило, хтось знаходить собі захисника, - каже військовослужбовиця. - Мені розповідала одна дівчина про домагання. Вона приїхала і в перший же день командир прийшов до неї із натяками. Вона йому відмовила, і на цьому домагання закінчилося. Але я знаю, що в іншій роті це було в грубій формі й дівчина була вимушена перевестися".
Військовослужбовицям, які зазнали сексуальних домагань, безкоштовно допомагають кілька правозахисних організацій. За інформацією "Невидимого батальйону", чотири такі справи супроводжує асоціація жінок-юристок "ЮрФем", на гарячу лінію громадських організацій "Ла Страда" і "Юридична Сотня" надійшло два і одне звернення відповідно. "Ми припускаємо, що таких історій, насправді, значно більше. У нас було кільканадцять респонденток, які розповіли анонімно. Але про які цифри йдеться в реальності, ми поки що не уявляємо, - каже Ганна Гриценко. - По-перше, щоб кудись звернутися, треба знати, куди. По-друге, треба подолати страх перед зверненням. І має бути впевненість, що тобі допоможуть. Правозахисні організації не можуть гарантувати, що проблема буде вирішена".
Читайте також: Сексуальні домагання в армії: новий резонансний випадок в ЗСУ
Лілія Олійник, яка співпрацює з "ЮрФем" як адвокатка, каже, що наразі жодна зі справ про сексуальні домагання щодо військовослужбовиць, де вона представляє інтереси потерпілих, не передана до суду. "Ми одразу попереджаємо військовослужбовиць про можливі наслідки звернення до правоохоронних органів, про необхідність детальних свідчень про безпосередні події насильства, про особливості досудового розслідування в такій категорії справ, про можливі тиск та помсту за звернення до правоохоронних органів, - пояснює Лілія. - У моїй практиці військовослужбовиці, усвідомлюючи можливий перебіг подій, наважувалися на звернення до правоохоронних органів і, при цьому, далі служать".
Як заохотити жінок служити
Ганна Гриценко згадує про інтервʼю з одним бійцем, яке робила для одного з досліджень щодо прав військовослужбовиць. "Він вступив на службу, прийшов на лекцію, а там генерал перед всією аудиторією розповідає, що жінки в армії для того, щоб сексуально обслуговувати чоловіків, - обурюється Ганна. - Таке ставлення до жінки в армії досі є".
Дослідниця звертає увагу на ще одну проблему - із доступом жінок до військової освіти. "Для жінок існують перешкоди при вступі. Це, звичайно, більш неформальні перешкоди, ніж формальні, - зазначає Ганна. - З 2014 року в армію прийшло достатньо багато нових людей, готових змінювати цю систему та служити на нових засадах. Але щоб зробити карʼєру в цій системі, їм треба певний час. А станом на зараз багато з тих, хто вже має високі посади, це ще люди з попереднього покоління, у них можуть бути дуже старі підходи".
Тим не менш 2019 року дівчатам дозволили вступати до військових ліцеїв. Напередодні цієї зміни Юлія Микитенко перевелась до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Там вона стала командиркою першого взводу дівчат. "Більше половини колективу ліцею була категорично проти присутності взводу дівчат в ліцеї, - згадує Юлія. - Я особисто ставлюсь до цього позитивно, тому що багато дівчат, які потрапили на той перший набір, були дуже мотивованими, вони показували кращі результати, ніж хлопці. В першу чергу в навчанні. Фізична підготовка в них так само була на доволі високому рівні".
У своєму останньому звіті дослідниці "Невидимого батальйону" відмічають ще один позитивний момент - збільшення офіцерських звань серед жінок. Якщо 2014 року у ЗСУ служили трохи більше 1600 офіцерок, то наразі - понад 5000. Крім цього, 2021 року військовослужбовиця ЗСУ вперше отримала генеральське звання - його присвоїли командувачці Медичних сил Тетяні Остащенко.
Читайте також: У ЗСУ призначено першу жінку-командувача
Після служби у штабі, на фронті та в ліцеї Юлія Микитенко знову повернулась на передову. За ці роки її звання не змінилося. "Я вже три роки старший лейтенант. Звісно, хочеться вищої посади. Багато моїх побратимів, які так само зі мною закінчували офіцерські курси в 2017 році, уже стали комбатами, - каже Юлія. - Насправді зараз єдиною можливою опцією для жінок отримати вище військове звання, бо воно надається відповідно до посади, - це зайняти якусь штабну посаду. А мені не дуже подобається служити в штабі. Я зараз - у розвідці, і тут мене командиром роти точно не призначать. Сподіваюся, що через брак досвіду. Але не виключено, що через стать”.