Виставка в Бабиному Яру: Бахмут - місто двох трагедій
2 серпня 2023 р.Національний історико-меморіальний заповідник "Бабин Яр" у Києві проводить виставку під назвою "Бахмут- обличчя геноциду". Її організатори тематично об'єднали дві чорні сторінки в історії міста - Голокост під час Другої світової війни та бої за місто під час загарбницької війни Росії в 2022 та 2023 роках. На виставці представлені архівні та сучасні фото міста, а також інсталяції київського митця. DW поспілкувалася з авторами та організаторами.
"Зараз в Україні багато Бахмутів"
Дату відкриття виставки - 1 серпня - організатори обрали не випадково. Саме в цей день рік тому розпочалася битва за Бахмут між Силами оборони України та російськими загарбниками. Нині місто зруйновано. За час бойових дій в ньому загинуло щонайменше 216 людей, з який четверо дітей, поранено 561 осіб, а зниклими безвісті вважаються 56. До вторгнення РФ у місті проживало понад 80 тисяч людей, з яких майже 77 тисяч евакуювалося. Про це інформує відвідувачів виставки інсталяція "Бахмут до та після", яка розташована недалеко від входу. На екрані відтворені кадри з Бахмута до та після повномасштабного вторгнення Росії, а на табличці поряд наводяться статистичні дані.
Вхід на виставку безплатний, вона проходить у невеликій будівлі, в якій попри повітряні тривоги зібралося доволі багато людей. Сюди навіть прийшла юнацька футбольна команда - "Локомотив", яка належить компанії "Укрзалізниця". Як зазначає керівник клубу Олександр Єгоров, про цю виставку юні футболісти дізналися через фейсбук, і самі запропонували її відвідати. "Ми командою постійно відвідуємо подібні заходи, тому що виховання підростаючого покоління - не тільки спорт і школа. Вони мають вивчати історію і розуміти, що відбувалося в минулому і зараз. Вони мають це пам'ятати і ніколи не пробачити", - каже він у розмові з DW.
Також на виставці зустрічаємо українського і ізраїльського бізнесмена Гаріка Корогодського, який прийшов на запрошення організаторів. Для нього є дуже символічним є той факт, що виставка про Бахмут зроблена в Бабиному Яру. "Це місце особливе для мене, тому що тут поховані мої загиблі бабуся та тітка. Я прослідковую паралель геноциду у Бахмуті та Бабиному яру. Було багато Бабиних Ярів в Україні, як зараз в Україні багато Бахмутів", - каже DW Корогодський. При цьому він упевнений, що подібних виставок потрібно робити якомога більше, щоб надавати розголос трагедіям в українських містах.
Діти у бахмутських підвалах
Трагедія у Бахмуті представлена, зокрема, світлинами українських фотографів. Одним із них є фотограф-документаліст Георгій Іванченко, який поїхав у Бахмут за власним бажанням, пробувши там близько двох тижнів.
23-річний фотограф показує свої роботи, на яких зображена Мілана та Ілля - діти з бахмутського підвалу. "Мілані 11 років, а Іллі - три. Я випадково на них натрапив і прожив з ними у підвалі кілька днів наприкінці 2022 року. Загалом там було близько 20 людей, з яких шестеро дітей", - зазначає він DW. Найбільше Іванченку закарбувалася історія Мілани, з якою, за його словами, він здружився. "Ця дівчинка неймовірно розумна. Ми ліпили фігури з пластиліну, грали в "Монополію", - згадує Іванченко.
Українські поліцейські загону "Білі янголи" і міжнародні організації неодноразово хотіли вивезти дітей у безпечне місце на підконтрольну уряду територію України, але проти був дідусь, з яким дівчинка перебувала у підвалі, згадує фотограф. "Мама ж дитини була на той час на окупованій території Луганщини. У квітні, коли окупанти почали просуватися в Бахмуті, я дізнався, що Мілана - у списку вивезених дітей на територію РФ", - каже Іванченко. Згодом фотограф побачив відео російських пропагандистів про "історію возз'єднання сім'ї з Бахмута", яке дуже його вразило. "Найжахливіше, що у цьому відео Мілана говорила про те, які "вагнерівці" молодці, що вони її евакуювали, прикриваючи своїми тілами. А українські військові погані і хотіли її кудись забрати", - каже Іванченко.
На іншому фото закарбована жахлива картина - вбиті жінка та собаки. "Це був приліт недалеко від центру, на ринку. Ми прийшли - побачили це. Такого було багато…" - згадує Іванченко.
"Дитина не повинна хотіти на Різдво генератор"
Також на виставці, серед інших, представлені роботи українського фотографа Андрія Дубчака, який їздить на фронт як військовий репортер з 2015 року. Під час повномасштабної війни він був у Бахмуті двічі, потрапив під обстріл і ледь не загинув. "Коли я їздив вулицями Бахмута, то я не вірив у реальність. Це було схоже на фільм жахів", - згадує у розмові з DW фотограф.
Одна з робіт Дубчака на виставці - фото чоловіка на ім'я Владислав Влад. За день до того, як було зроблено цей кадр, у його подвір'я прилетів снаряд, від чого загинули тато і мама чоловіка, згадує фотограф. Після цього Влад день шукав людей, які зможуть забрати тіла його батьків на кладовище, а Дубчак супроводжував його. "Під час похорону я побачив над нами дрон, тому я забрав Влада, ми заскочили в машину і поїхали звідти. Адже в будь-який момент міг початися обстріл і часу на ритуальні речі не було", - розповідає Дубчак.
На іншому фото - діти, які жили у підвалі власного будинку. Фотограф зізнається, що один випадок змусив його заплакати. "Якось я запитав у дитини на ім'я Гліб, що він хоче на Різдво. Він відповів: "Електрогенератор". Дитина не має хотіти на Різдво генератор", - наголошує Дубчак. Згодом волонтери вивезли цих дітей на більш безпечну. підконтрольну уряду територію України, нині вони живуть під Києвом. Дубчак навіть приїжджав до них у гості. Утім, перебування в Бахмуті не минулося для дітей безслідно - у них посттравматичний стресовий розлад, зазначає фотограф.
"Пил" та "Пролиті сльози"
В центрі експозиції аудаовізуальна інсталяція "Пролиті сльози" - кругла чорна ємність із водою, куди зверху повільно спадають каплі. "Це метафора спільного болю усіх українців, наповнення спільними пролитими сльозами. Але з іншого боку, це нагадування, що пам'ять можуть нести лише живі. Коли ти споглядаєш туди, то бачиш відображення людей, які стоять поряд", - пояснює DW автор цієї роботи, київський митець Михайло Алексеєнко.
Іншу свою роботу - "Пил" - Алексеєнко створив під час Євромайдану. "Тоді почали зникати люди (учасники протестів. - Ред.), і я вирішив зобразити в інсталяції, що неможливо безслідно знищити людину. Концепція роботи полягає в тому, що спочатку пригнічуються права людини, потім знищується особистість, стирається візуальне відображення, і зрештою людина перетворюється в пил - як метафору праху. А прах є носієм пам'яті", - пояснює митець.
В залі поряд розташовано робота з назвою "Пил-2022". За словами Алексеєнка, ця інсталяція зроблена нещодавно і зображує метафору знищення пам'яті у вигляді багатоповерхівки як образ спільного. "Якраз те, що намагається зараз зробити Росія в Україні. Вони перейняли досвід СРСР, який робив те саме. Наприклад, мій дядько жив неподалік Бабиного Яру, і в дитинстві ходив сюди на спортивні майданчики грати в хокей. Тобто створювався інший наратив для наступних поколінь. Для них це не було місцем пам'яті", - зазначає він.
Голокост та архівні плівки капітана вермахту
Водночас про геноцид у Бахмуті під час Другої світової війни на виставці розповідають відвідувачам стенди з фотографіями та підписами до них. В 1942 році німецькі окупаційні війська в одній з алебастрових шахт Артемівського заводу шампанських вин замурували та розстріляли близько трьох тисяч людей, більшість з яких була євреями. Цей злочин розглядався в рамках Нюрнберзького процесу, а на честь пам'яті закатованих у 1999 році в Бахмуті було відкрито меморіал пам'яті жертв Голокосту. Чи вцілів він зараз, невідомо, адже завод та його підземні склади зайняли російські окупанти.
На другому поверсі представлені плівки капітана вермахту Гаральда фон Вітінґгофф-Ріша (Harald von Vietinghoff-Riesch), який фільмував шлях свого підрозділу Європою. Ці плівки передав Бахмутському краєзнавчому музею онук німецького військового Клеменс фон Ведемаєр (Clemens von Wedemeyer), який мешкає у Берліні та викладає в Академії образотворчих мистецтв у Лейпцигу.
На виставці представлені також кадри, які зробив сам Ведемаєр під час поїздки у Бахмут в 2021 році. В окремій кімнаті їх транслюють на екрані поряд з кадрами його діда, аби можна було порівняти панорами Бахмута під час Другої світової та в 2021 році. Зокрема, перед глядачами постає кладовище німецьких солдатів та центральна площа міста. "Німецьке кладовище було частково перенесено, але частину могил просто залили бетоном. Тому там досі знаходяться рештки тіл", - пояснює DW Дана Брежнєва, кураторка робіт фон Ведемаєра.
"Не лише Бабин Яр"
Виставка про Бахмут покликана розповісти про різні місця геноциду євреїв в Україні, розповідає DW директорка Національного історико-мемориального заповідника "Бабин Яр" Роза Тапанова. "Адже у світі знають переважно лише про Бабин Яр. Майже вся Європа не знає єврейської історії України. Тому Бабин Яр має розповідати про всі місця", - наголошує вона.
Дії російських військ у Бахмуті в 2022-2023 роках, на переконання Тапанової, так само є геноцидом. "Тому ми не обмежуємося Голокостом, а говоримо про геноцид в цілому. Бабин Яр не повинен бути місцем, куди можна просто прийти, поставити свічку та помолитися. Бабин Яр має стати науково-дослідною інституцією, яка займається питаннями прав людини. Не маючи сучасного контексту, Бабин Яр буде місцем забуття, яким був багато років", - впевнена Тапанова.