Війна в Іраку: брехня та порушення міжнародного права
20 березня 2023 р.
Через 20 років після закінчення війни смертоносному насильству немає кінця. Лише у лютому 2023 року щонайменше 52 мирних жителів були застрелені або вбиті під час різних терактів в Іраку. Сьогоднішнє насильство віддається луною атаки, що розпочалася у ніч з 19 на 20 березня 2003 року, коли американські кораблі випустили 40 ракет по урядовому кварталу Багдада. У військовому плані Іраку не було що протиставити "Коаліції доброї волі" у складі США, Великобританії, Австралії та Польщі. Через три тижні диктатора Саддама Хусейна повалили. А ще через три, 1 травня 2003 року, тодішній президент США Джордж Буш з палуби авіаносця "Авраам Лінкольн" оголосив про закінчення війни і повну перемогу коаліції.
На цей момент, за даними американських військових, по Іраку було завдано 29166 ракетно-бомбових ударів. Більшість інфраструктури лежала в руїнах. За даними британської неурядової організації Iraq Body Count, загинули понад 7000 мирних жителів. Цифра, яка ще значно зросте. Залежно від різних оцінок, загальна кількість жертв війни в Іраку становить від 200 тисяч до мільйона людей.
Американські солдати пішли з Іраку лише у 2011 році. Тимчасово. Їм довелося повернутися, щоб підтримати Багдад у боротьбі з бойовиками терористичної організації "Ісламська держава" (ІД). У рамках цієї операції їх підтримала, зокрема, і Німеччина. Як підтвердили DW у міністерстві оборони ФРН, навіть зараз контингент Бундесверу у цій країні становить 120 осіб.
Виграли війну, програли мир
Побудова нового, демократичного Іраку відповідно до західних ідей виявилася набагато складнішою, ніж політичний клас США уявляв у своїх стратегічних документах. Окупаційні сили під керівництвом США виявилися неспроможними впоратися зі складними етнічними та релігійними процесами в країні.
19 серпня 2003 року внаслідок вибуху замінованого автомобіля перед штаб-квартирою ООН у Багдаді загинули 22 особи - кривавий початок багаторічної громадянської війни. Ден Сміт, директор Стокгольмського інституту дослідження проблем миру SIPRI, в інтерв'ю DW назвав вторгнення США "вираженням харизматичної віри Заходу в те, що вони можуть переробити країну та регіональний порядок на свій смак".
Зрештою Хав'єр Солана, колишній генеральний секретар НАТО і колишній представник ЄС з питань зовнішньої та безпекової політики, підбив гіркий підсумок: "Якщо місія полягала у звільненні Іраку від терору, відновленні країни та підвищенні безпеки на всіх рівнях, то це був абсолютний провал".
Всупереч міжнародному праву
Насамперед напад на Ірак був "застосуванням сили всупереч міжнародному праву та порушенням статуту ООН", каже DW завідувач кафедри кримінального права в Університеті Георга Августа в Геттінгені Кай Амбос (Kai Ambos). "Вторгнення в Ірак не ґрунтувалося на резолюції Ради Безпеки ООН. Крім того, згідно зі статтею 51 Статуту ООН, застосування сили можливе лише в рамках самооборони, що в даному випадку, очевидно, не мало місця", - наголосив експерт. Саме тому колишній Генеральний секретар ООН Кофі Аннан назвав війну в Іраку незаконною. Німеччина хоч сама і не брала участі у військових діях, але, надавши бази та відкривши повітряний простір для військ коаліції, на думку Амбоса, "допомагала порушувати міжнародне право".
Незабаром після початку війни соціолог Юрґен Габермас (Jürgen Habermas), один із найвидатніших німецьких інтелектуалів, у газеті Frankfurter Allgemeine Zeitung вказав на один із наслідків порушення міжнародного права: "Не обманюймо себе: нормативний авторитет Америки лежить у руїнах". Філософ, по суті, передбачив, що своїми діями проти Іраку США "дадуть руйнівний приклад майбутнім наддержавам".
Катування та воєнні злочини
Репутацію США ще більше зіпсували дані про воєнні злочини та тортури. Наприклад, навесні 2004 року по всьому світу пролунала назва "Абу-Грейб": американські солдати застосовували тортури у в'язниці, чия жахлива репутація була відома ще з часів Саддама Хусейна.
До тортур необхідно додати і масові вбивства цивільного населення. Як, наприклад, у Хадіті, де 2005 року морські піхотинці США застрелили 24 беззбройних мирних жителів. Або як у 2007 році на жвавій площі Нісур у Багдаді, де співробітники приватної військової компанії Blackwater відкрили безрозбірний вогонь з автоматів та кулеметів по натовпу, вбивши 17 людей. Або як у відеоролику "Супутнє вбивство", опублікованому Wikileaks, де два бойові вертольоти стріляють із 30-міліметрових гармат по беззбройних людях. Загинули щонайменше 12 людей, включаючи двох журналістів агентства Reuters, а двоє дітей зазнали тяжких поранень.
Брехня про причини війни
США назвали дві причини для своєї операції: начебто небезпека, що походить від іракської зброї масового ураження, і буцімто зв'язки Саддама Хусейна з "Аль-Каїдою". Все це виявилося брехнею. Після вторгнення в Іраку не було знайдено жодної зброї масового ураження. А здобуті під тортурами свідчення про зв'язки іракського диктатора з терористами, винними в нападі на США 11 вересня 2001 року, також виявилися помилковими. "Вони вже ухвалили рішення про напад і просто шукали причини. Річ не в тому, що рішення ґрунтувалися на неправильних розвідданих: вони маніпулювали розвідданими, щоб виправдати те, що вони вже вирішили", - пояснив політолог Гарвардського університету Стівен Уолт в інтерв'ю DW.
Кульмінацією кампанії з переконання громадськості, скептично налаштованої до війни, стала ретельно зрежисована промова тодішнього держсекретаря США Коліна Пауелла в ООН 5 лютого 2003 року. Він надав численні "докази", згідно з якими тиран у Багдаді вже володів біологічною зброєю і працював над ядерними бомбами. Через два роки Пауелл назвав цю промову "ганебною плямою". "Я той, хто представив світові неправдиву інформацію від імені Сполучених Штатів, і це назавжди залишиться частиною мого життя", - самокритично заявив ексдержсекретар.
Давно намічені цілі
У США вже давно лунали заклики щодо зміни режиму в Іраку. У 1998 році цей заклик став офіційною політикою адміністрації Клінтона, яка ухвалила "Акт про звільнення Іраку". І навіть до того як терористи "Аль-Каїди" обрушили вежі-близнюки в Нью-Йорку, яструби в іще молодій адміністрації Джорджа Буша-молодшого наполягали на поваленні режиму Хусейна. "Саддам був викликом для Сполучених Штатів - просто через те, що вижив після війни в Перській затоці 1991 року. США сподівалися, що його буде повалено, але він залишився на своїй посаді. І був перешкодою для американської гегемонії на Близькому Сході", - пояснив мотивацію Білого дому американський історик та експерт із зовнішньої політики Стівен Вертгейм в інтерв'ю DW. Війна з тероризмом, оголошена після 11 вересня, відкрила можливість реалізації планів.
Через десять років після розпаду СРСР США відчули, що перебувають на піку могутності. В однополярному світі, що склався, Білий дім не бачив необхідності стримуватися положеннями Статуту ООН, пояснює Стівен Уолт.
Сьогодні, вважає Кай Амбос, саме це ставлення, зокрема, змушує багато держав, від Бразилії до ПАР та Індії, дистанціюватися, коли справа доходить до засудження агресивної війни Росії проти України чи запровадження санкцій проти Москви. Вони бачать очевидні подвійні стандарти з огляду на війну в Іраку, впевнений експерт із міжнародного права.